Свої… Чужі…

Тiльки-но людина буяла молодiстю та красою, а не зчулась, як змарнiла i вiдцвiла, та й пережила всякого… Бо ж вiд радощiв до горя – пiвкроку, вiд багатства до бiдностi – лише мить. Скрутнi часи були, е i будуть у всiх. Але люди хапаються за останню надiю: живуть, кохають, страждають, борються…

Так i моi героi, перемагають, незважаючи на труднощi, чи зазнають прикроi поразки, але виробляють власний кодекс гiдностей i старанно передають свiй життевий досвiд i мудрiсть вiд поколiння до поколiння, навчають доброти, поваги, любовi до ближнього.

Вони намагаються вселити впевненiсть, що навiть за найтяжчих обставин кожен може вплинути не тiльки на власну долю, а й на подii, якi вiдбуваються навколо. Нiхто не мае права стояти осторонь i виконувати роль байдужого глядача!

Моi героi, у своiй бiльшостi, – поряднi люди, яких без лiку. Про долi, якi вони проживають, можна довго сперечатись…

Залишаю на ваш розсуд, наскiльки вони правдивi, але в будьякому разi нехай ваше спiлкування з ними буде приемним.

Я мрiю, щоб це вiртуальне знайомство було до щему в серцi реальним, щоб воно стало предметом для роздумiв, щоб ви разом пережили iхнi болi, радощi i кохання…

Своi… Чужi…

Роман

Частина перша.

Я буду вас завжди любити…

Потвора й принц, жебрак i багатiй.

Але вiдчути щастя тим лиш вдасться,

Хто створить сам його в душi своiй.

Чи злидарюеш? Чи то грошей злива?

Чи е кохана? Чи лише одна?

Перехитрити Бога неможливо:

За все воздасться кожному сповна.

    Вiталiй Іващенко

Був чудовий лiтнiй день, гостi розiйшлися i залишилися тiльки найближчi. Подвiр’я виглядало нiби пiсля вiйськових дiй – нi проiхати, нi пройти. Пiд плотом у безладi стояли кошики з начинням i тулились один до одного рiзнi меблi.

Сусiди шукали своi столи, але серед такоi великоi кiлькостi та без знайомоi скатертини впiзнати iх було непросто. Вони видавались однаковими, i чоловiки раз за разом перевертати усi пiдряд, дивились на нижню частину стiльницi, на якiй хiмiчним олiвцем власники завбачливо пiдписали свое iм’я.

Чоловiки голосно вигукували iмена односельцiв:

– Микольцiв Іван, Настунька з Закутка, Каська з Острова, Роман Мокрий…

Декiлька днiв тому з усiх куткiв села зносили iх на це подвiр’я, потiм старанно добирали до столiв лавки вiдповiдноi висоти та крiсла. Тут мало вiдбутися весiлля, i господарi потребували значноi сусiдськоi допомоги.