Якби все розпочати заново?

Поводились, наче не сповна розуму. Всi iхнi думки були в майбутньому життi. Кохання цiлком вiдiбрало iм здоровий глузд. Дiди та баби не потикалися до них, лише телефонували одне одному, маючи надiю, що дiтям трохи попустить i iхнi божевiльнi примхи вiдiйдуть у минуле, як лихий сон. Щоб сприймати це вар’ятство адекватно, нормальнiй людинi треба було б добряче напитись. Бо лише через призму сильного сп’янiння можна було б щось зрозумiти, на тверезу ж голову – нiяк.

…Та надii батькiв були марними. Сiм’i руйнувались, а вони нiяк не могли зрозумiти, чому нормальнi на вигляд стосунки в родинах дiтей закiнчилися повним фiаско.

Можливо, кохання – це поле битви, на якому виживають i перемагають сильнiшi?

Чоловiки допомагали один одному, як найближчi друзi. І так спiшили, нiби боялись, що в одну хвилину все стане на звичнi мiсця i з утвореного цiкавого задзеркалля вони будуть змушенi повернутись у сумну реальнiсть до своiх законних шлюбних жiнок.

Жартували, коли квапились, втрете завантажували своi торби та коробки i перевозили iх з однiеi квартири на iншу.

Нарештi все було розставлене по мiсцях. Їхне життя набувало нових обертiв i цiлком iншого забарвлення.

Такi екстранеординарнi новини поширюються блискавично.

…Через кiлька днiв Вiталiя i Євгенiю покликали на бесiду в управлiння освiти. Але, на диво, начальник управлiння поговорив з ними мирно, махнув рукою:

– Ідiть! Коли вам так добре, то робiть собi, як знаете. Лише аби робота не страждала. Вiталiю, але мусите оформити своi стосунки офiцiйно.

Ви працюете з дiтьми. Та й знаете ж, що в нас «облiко морале» на першому планi. А кохання десь дуже далеко, на десятому. Через мiсяць-другий доповiсте менi.

У Вiталiя i Євгенii ранок починався iз перших слiв про школу i довгий день також закiнчувався словами про неi. У них були однаковi iнтереси, хвилювання, проблеми i радощi. Не кожна людина може працювати у школi i так легко переносити шкiльне життя у свою душу через призму власного свiтобачення. Вони були створенi для школи, жили нею i одне одним.

У Данила i Дарини життя пiшло цiлком по-iншому. У iхнiх розмовах не було мiсця освiтi i навiть не пахло нiякими освiтянськими проблемами. Через мiсяць Данило принiс додому свiдоцтво про розлучення i поклав перед коханою на стiл.

– Даринко, спитай у Вiталiя, як у вас справи iз розлученням. Я б просив тебе, щоб ми найближчим часом оформили нашi стосунки офiцiйно.

Того ж лiта вони таки розписались i щасливi поiхали у свiй медовий мiсяць на пiвдень.