Якби все розпочати заново?

Данило передбачив усi родиннi нюанси: щоб дати дiтям повноцiнний лiтнiй вiдпочинок, узяв для всiх чотирьох путiвки в табiр. Вiталiй повернув грошi за своiх синiв. Усе вiдбувалося цивiлiзовано i сучасно.

Вiталiй та Євгенiя також офiцiйно оформили своi стосунки. Спiлкувались зi своiми колишнiми-дружинами та колишнiми чоловiками за потреби вирiшення питань, що стосувалися дiтей. У гостi, як колись у давнi часи iхньоi дружби, уже не ходили. Кожен мав свое сiмейне життя, але телефонували одне одному досить часто…

Коли iхнi спiльнi знайомi випадково зустрiчалися десь у мiстi, то перше i передостанне слово було про родинний ребус «зварйованоi сiмейки» i лише останне, зовсiм куценьке, про власнi справи.

У цьому не було нiчого дивного, бо для оточуючих розглядати чужi простирадла значно цiкавiше, нiж копирсатись у власному брудi. Переконати людей у своiй правотi важко. Та правильно говорять: якщо ми самi не подбаемо про особисту репутацiю, то за нас це зроблять iншi, притушовуючи темними фарбами. Так було i з ними.

Доля людська непередбачувана. Але, як не дивно, життя тривае навiть тодi, коли звичний спосiб життя вмирае. У них усе сталось як в iндiйському фантастично-казковому кiно. Вони продовжували кохати, працювати i просто щасливо жити. Невелика доза адреналiну повернула iм молодiсть i життевi сили. Про цю родину на ювiлейнiй зустрiчi однокласникiв згадали не один раз.

Частина 3

Ой, леле ж менi, леле!

Чому смуток з тобою поруч

Часто ходить у свiтлi днi?

Певне, е в тебе бiль i горе,

Невiдомi зовсiм менi.

Хоч на щастя життя багате,

Але кожну людину ждуть

І печалi, i сум, i втрати,

І не можна iх обминуть.

Але к бiсу цю мудрiсть убогу!

І догадки пiд три чорти!

Я бажаю, щоб всю дорогу,

Все життя усмiхалась ти.

Щоб нiколи сльоза на вii

Не свiтилася, мов роса.

Хай же щастям завжди яснiе

Некриклива твоя краса.

Я не йму тобi зовсiм вiри,

Як сумною побачу тебе,

Небо в сутiнь бувае сiрим,

А насправдi ж воно – голубе.

    Василь Симоненко

Подружнi змiни в директора школи були майже гумористичними порiвняно iз трагедiею, яка сталась iз iхнiми друзями – Любою Батiг та Орестом Коваленком.

Вони товаришували з перших класiв i одружилися через декiлька рокiв пiсля закiнчення школи. Люба була бiдовою з дитинства, опiкувалася двома молодшими сестрами, яких виховувала замiсть своiх батькiв. Тато був вiдомим жокеем.