Вічник

Смiшний i нерозумний, я не чаяв ще тодi, що iстиннi школи моi лише починаються…

Долонi розпеклися ранiше, як дерево. Я змочував iх i крутив паличку далi. В головi теж крутилося, тiло змокрiло пiд платтям, затерпли колiна. А я все снував i снував свое веретено, вслухаючись, як пiд губкою кришиться на порохняву деревинка. І сталося: гарячi нiздрi вхопили запах перепiчки, паленого листя. Сей запах був менi зараз найсолодшим у свiтi. З дiрки несмiло, як з пригаслого цигаретлика, сiпнувся сивий димок.

Я припав до нього ротом i зачав навiсно дмухати, прикладаючи моховиння. Губка тлiла, димок густiшав, i враз у лице менi бризнув пломiнець, обпалюючи брови.

Перше, що спало менi на гадку, – вогонь сей живий! Вiн звивався з веселим трiском, пожадливо хапаючи мох i сiно, смачно облизуючи паличку, яка його спородила. Чмокав, попискував вiд насолоди, шемрав щось свое. Наче говорив до мене. І я, не володаючи собою, схилив голову, вклонився вогню, як живому челяднику.

(Мине не хтозна скiльки часу i я так же навчуся вклонятися в подяцi дереву, стеблинi, птицi, рибi, каменю, сонцю, небовi, дощевi, землi…За те, що вони е i я е з ними. І не чаючи на потвердний одвiт, дочекаюся iх навзаемности.)

Лише коли кинувся за хворостом, увидiв, що долонi стертi до крови. Та тiлько би жури. В мене був огень, була своя ватра-спасителька! Накидавши в огнище ломаччя, я сiв перепочити. Так, зiгрiтий i вколисаний тихим воркотанням, задрiмав.

Снилося, що мене опосiла якась слизька паскудота, навалилася на груди, не дае дихнути, затуляе рот i очi. І я, знерухомлений, лежу пластом пiд сiею повзучою лавиною. Пробудився в дурманi i явнiсть пойняла мене ще бiльшим жахом. Усе довкола було встелено жабами, що кишiли, горбатилися в два-три ряди – рябi, жовтуватi, бородавчато-сiрi, червонi, як грань, i зовсiм крихiтнi зелепухи. Найгрубiшi топтали мене, злосно б’ючи, як копитцями, тонкими лабиськами.

Дивострах сiеi картини повнився тим, що мерзка жабина маса совзалася беззвучно. Жалiбно рохкала лише принесена мною ропуха пiд каменем у виямцi скали. А иншi намiряли пiдскочити до неi, гупалися об брилу i зсипалися долi.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/miroslav-dochinec-11230628/vichnik/) на ЛитРес.