Шляхами і стежками життя

І дiвчинi приходять думки, що, може, колись – у тi давнi часи! – Сiд заходив до ii прапрадiдуся… Заходив не як вславлений народний герой, а як сусiд до сусiда. І говорили сусiди про те, про що й нинi говорять сусiди в Сан-Педро де Карденья: про врожай, про холодну зиму, про гострi ледянi вiтри, бо ж вони ще й нинi вельми докучають взимку… вiдгадували по ознаках природи, яку вiщують зиму: м’яку чи гостру? Може, й Сiдовi доньки приходили побавитись чи разом працювати – прясти, ткати – з ii, Естрельiтиними, прапратiточками… І горда донья Химена, зломлена смертю дружини, перевiзши цiлою Еспанiею тiло Сiда та уложивши його на вiчний вiдпочинок у кляшторi Сан-Педро, приходила сумними вечорами, щоб роздiлити самiтнiсть з сусiдкою-вдовою, Естрельiтиною прапрабабунею…

Обидвi пряли або ткали, бо кастiльська жiнка нiколи не бувае нечинною, якого б не була роду…

А надворi скиглив вiтер i осiннiй присмерк накривав землю фiаловою iмлою… Але сусiдки-вдови не плакали, не нарiкали.

Не личить-бо вдовам героiв плакати над поляглими. Вони лише згадували, доповнювали своi згадки-спомини.

Говорили з пошаною про шляхетнiсть, про геройськi вчинки своiх чоловiкiв, про боi за свободу народу, про увiльнення Еспанii вiд маврського ярма…

І ближчим – живим – ставав Сiд вiд таких думок. Естрельiта полюбила його, немовби знала його справдi живим, реальним. І от якось жива дiйснiсть увiрвалась до Естрельiтиних мрiй: стрийко Лоренсо мусив вертати до двору королеви-регентки доньi Марii Крiстiни.

Того часу вона перебувала в Аранхуесi[234 - Аранхуес – мiстечко в Іспанii за 47 км на пiвдень вiд Мадрида; лiтня резиденцiя iспанських монархiв.].

– Добре ще хоч не в Мадрiдi! – зiтхнув дон Лоренсо. – Але подорожувати влiтку! В таку спеку!

– Поiду з тобою, – озвався вуйко Еугенiо. – Менi треба вiдвiдати приятеля, патера Естебана. Вiн нинi в Ескорiалi[235 - Ескорiал – архiтектурний комплекс другоi половини XV ст. (монастир святого Лоренсо, бiблiотека, лiкарня, резиденцiя iспанського короля Фiлiпа II), поблизу якого пiзнiше виникло мiсто Сан-Лоренсо-де-Ель-Ескорiаль.

]. Роздiлений тягар – легший, а роздiлена подорож – коротша. – Естрельiта зi здивованням дивилась на вуйкiв, що нарiкають на подорож. Вона, Естрельiта, хотiла б подорожувати ще й ще… Дон Еугенiо немовби вiдчув тугу дiвчатка.

– Чому б нам не взяти з собою чiку? Це дасть iй змогу трохи побачити Еспанiю!

– І тету Касiльду! – всмiхнувся дон Лоренсо.