Шляхами і стежками життя

Передусiм у тривожних роздумах-каяттях самого Пiлата, який нiяк не може собi пробачити, що вiн тодi, коли зустрiвся з Ісусом, не зрозумiв Його, хоча й повiрив у Його майбутне воскресiння, бо саме привiлеем богiв i за римською мiфологiею е постання iз мертвих, воскресiння. Як воскрес египетський бог Озiрiс, як ожив грецький бог Дiонiс… Та Понтiя Пiлата гризе почуття ганьби, породженоi малодушним страхом перед лукавим iдумейцем, тетрархом галiлейським, Іродом Антипою – сином жорстокого Ірода Великого, перед юдейськими священниками, передусiм перед головним юдейським первосвященником Каяфою…

Вiн знае, що цей страх з’явився не в римського прокуратора, а в людинi, iм’я якоi Понтiй Пiлат, у людинi реальнiй, живiй, «з усiма людськими кволостями!».

В людинi, залежнiй вiд законiв, посади, обов’язкiв, обставин…

Наталена Королева прагне не стiльки художньо дослiдити суперечливi оцiнки життя i дiяльностi Понтiя Пiлата, особливо першопричини осудження ним Ісуса на страту, скiльки порушити надзвичайно складну проблему вибору в критичнiй ситуацii, в якiй опинився всевладний охоронець правопорядку в однiй iз провiнцiй Римськоi iмперii.

На перший погляд Понтiй Пiлат у ситуацii з Ісусом – Раббi з Назарета – не мав вибору. Вiн повинен беззастережно додержуватися римського права, згiдно з яким суворо каралися будь-якi антидержавнi дii. Крiм того, обов’язково мае зважати на мiсцеве – юдейське – звичаеве право, яке передбачае трактувати вiдступництво вiд вiри як тяжкий злочин.

Але ж вiн насамперед людина. «Ecce Homo! Ecce Homo!», – уже в розпачi вигукуватиме Пiлат тi самi слова, якими вiн характеризував перед юрбою Ісуса. Саме тодi, коли вiн, прокуратор Юдеi, судив Месiю, i мала вiдкритися йому та Істина, яку пiсля воскресiння Ісуса Христа вiн так наполегливо шукав: «Цiле свое життя шукав я Істини… Тужив за нею… І – не знайшов! Чи, може, не впiзнав, коли зустрiв ii?..»

У романi «Quid est veritas?» iстину як вiру, як духовне вiднайдення себе, свого «я» заради того, щоб «бути самим собою», шукають i знаходять Марiя Магдалина, Клавдiя Прокула, Кай Пiлат.

Та цi героi не мають за своею душею такоi глибокоi вини, яку носить у собi Понтiй Пiлат. Ця провина i вiдповiдальнiсть за пережитий страх, який i привiв його до прийняття такого несправедливого i жорстокого вироку Месii, спричинила духовнi страждання прокуратора.