Шляхами і стежками життя

Як запише спостережлива i мудра Клавдiя Прокула, доживаючи свiй вiк у самотинi в добровiльно вибраному вигнаннi, «Пiлатова недуга об’явилася з ментом, коли вiн уперше в життi злякався. Тодi Пiлатова душа, як шалька невiрних терезiв, не могла вже справно й певно чинити справедливiсть, “вiдважувати” ii. І тодi “справедливий” перестав бути самим собою».

Дружина прокуратора тодi й зауважила, що страх вигнав спокiй iз його душi, думки втратили яснiсть, сон не змiг склепити його повiк…

Цi душевнi муки Понтiя Пiлата пiд пером Наталени Королевоi набувають особливоi психоемоцiйноi напруги.

Страх нарощуе моральнi страждання, породжуе депресiю i фiзичну деградацiю, а головне – виводить постать Понтiя Пiлата на висоту трагiчного образу.

Психологiчно переконливою е сюжетна лiнiя, пов’язана з легендами про келих Грааля. Наталена Королева цим сюжетним вiдгалуженням, вiрнiше, доповненням про келих магiв, у який, за переказами i легендами, Йосиф Ариматейський зiбрав кров розiп’ятого на хрестi Ісуса, а за словами самого Йосифа, Ісус «пив з того келеха на останнiй своiй вечерi», зрощуе-поеднуе те, що вiдбувалося до самопожертви Ісуса заради спасiння людства, iз часом, вiдлiк якого розпочинаеться воскресiнням i вознесiнням на небо Сина Божого.

І в тому новому часi письменниця знаходить мiсце й можливiсть не лише для зображення болiсного прозрiння Понтiя Пiлата, але й для набуття ним смислу подальшого життя. То вiн метою свого iснування зробив пошук дерев’яноi таблички з написаними на нiй рiзними мовами словами «Ісус Назорей, цар юдейський», яку вiн звелiв повiсити на шию розiп’ятому Ісусовi, то вiн замiрився присвятити себе достойному збереженню легендарного «смарагдового келеха», який вiн побачив у свого радника Йосифа Ариматейського. Той прийняв цей «келех магiв» на зберiгання з рук самоi Марii – матерi Ісуса Христа.

Наталена Королева з дитинства була зачарована легендою про келих Грааля[26 - В одному з численних розлогих коментарiв Наталена Королева свiдчила: «Усi цi образи взятi не з “гарячковоi фантазii” авторки, але це дуже слабе зображення в словах того, що вона бачила в пiдземних печерах Арiежу, в Ломбрiв, коли вона в молодостi “ганялася” за легендами про Святий Грааль та “Гору Спасiння”, “Montsegur” (“Монтсегюр”) на пiвднi Францii та “Montserrate” (“Монсеррате”) в Еспанii, де, за легендами, був схований Св.

Грааль» (Королева Наталена. Quid est Veritas? – С. 245).