Шляхами і стежками життя

Окремо нариси друкувалися протягом 1935 р. у журналах «Дзвони» (за пiдписом Лячерда Медина Челi (де Лячерда)) та «Жiноча доля». Друге видання (Мюнхен, 1948) доповнене двома творами, а в деяких змiнено назву. Сюжети оповiдань грунтуються на евангельських мотивах.]. В них я брала теми евангельськi, але не «iконописно», iз вже утвореним християнським свiтоглядом, але так, як могли вони бути принятi тодiшнiм поганським римським свiтом. Були це, так би мовити, «мiнiатюри археологiчнi».

Так була написана i моя книжка «Сiрi тiнi»[91 - Ідеться про iсторичний роман «Сон тiнi» (1938 р.

), що описуе подii в египетськiй Александрii в першiй половинi II ст.] – ряд образiв античного життя.

Ця нинiшня моя книжка написана з метою висвiтлить, хто я та як прийшла на поле украiнськоi лiтератури, не будучи украiнкою анi походженням, анi родом!

Дуже менi було завжди прикро, коли украiнськi видавцi «правили» та «виправляли» менi моi писання, додаючи до них те, чого я там нiколи не могла написати. Аж до того, напр.

, що один редактор часопису помiстив Мадрiд «на берегу моря»[92 - Тут авторка згадуе свое оповiдання «Втрата» (Нашi днi. – 1943. – Ч. 4. – С. 4.), де справдi надруковано «мадридська пристань» замiсть «мадраськоi».], а другий пояснив, що «дукеса»[93 - Див. примiтку 97.] означае… iгуменя!..

Не говорю вже про те, що дозволяли собi видавцi i редактори, щоб «забарвити» моi неукраiнськi рiчi «украiнською» барвою! Аж часами не хотiлося писати! Що вiдповiсти на такi листи, якi приходили менi з редакцii:

– Киньте вже писати про тих осоружних чужинцiв! Яке нам дiло до ваших грекiв, римлян чи арабiв? Пишiть про запорожцiв!

Як висвiтлити такому «культурному» чоловiковi, що щоби писати про щось, треба студiювати, знати докладно оточення, психiку i т.

д. Інакше – «нагодуеш капуцинiв[94 - Капуцини – римсько-католицький чернечий орден, заснований у XVI ст. (тодi ж, до речi, завезли i картоплю до Європи).] картоплею» у ХІІ столiттi, коли в Европi не було ще анi картоплi, анi капуцинiв… А таку «перлину» менi довелось прочитати на сторiнках украiнського часопису.

Психiка моя не вивинулась на Украiнi, бо я там не народилась, дарма що про мене це написано. Є це факт, якого змiнити я не можу… чи подобаеться це редакторам i критикам, чи нi!

На Украiнi я знала лише простий люд: сiльських дiвчат-служниць, ремiсникiв, за Першу свiтову вiйну – воякiв. З украiнською iнтелiгенцiею я здибалась лише за кордоном, коли ця iнтелiгенцiя прийшла на емiграцiю.