Шляхами і стежками життя

Еугенiо згадав мадрiдського арфiста-гiтано. Той самий iнструмент, але як iнакше згучить! Там – в Еспанii! – спiвали струни живого серця, спiвали тiло i кров… Тут немов спiвае краiна, занурена до опаловоi[168 - Опаловий – колiр опалу: молочно-бiлий з райдужними вiдтiнками та голубуватим або жовтуватим вiдблиском.] iмли…

Певно, що люд цього краю нiколи не зрозумiе закрiвавленого еспанського Христа, напiвпоганських святочних урочистостей з пишними процесiями та експромтами – саетами й боями бикiв…

До цих душ тут треба доторкатися дотиком таким легким, як дотик цього iхнього весняного дощу, що доторкаеться до пуп’янкiв дерев…

Яке тяжке – i разом з цим принадне! – завдання бути тут священником… І раптом Еугенiовi схотiлось колись – хоч на якийсь короткий час! – зажити цього почуття… Та ж – марне бажання! Помислив – якби до цього могло дiйти? Де Еспанiя, а де цей «срiбно-опаловий край!».

Чого i як мiг би Еугенiо сюди знов повернути, коли забере тепер Естрельiту й поiде додому, де мае пройти iхне життя?

Дверi бiблiотеки вiдчинились.

Вихователька-француженка ще раз нагадала своiй вихованцi:

– Faites votre rеvеrance а Monsieur votre oncle, No?le[169 - Вклонiться вашому пану вуйковi, Ноель (Н. К.).]!

Дитина без усмiху, але й без страху, дивилась поважними очима на вуйка. Незвиклий до дiтей Еугенiо спробував нав’язати розмову фразою, якою звичайно дорослi починають знайомiсть з дiтьми.

– Як же тебе звати, маленька? – запитався французькою мовою, хоча добре знав, як звалася дитина.

Ноель, як назвала француженка дiвчину, не забуваючи на необхiдний «реверанс», поважно назвала себе:

– Chica[170 - Chica, висловлюеться: «чiка», значить – «маленька». Цим словом в Еспанii називають не тiльки дiтей, але i дорослих дiвчат. Є це пестливий вираз (Н. К.).]!

Вихователька погiршено пiдняла брови:

– Впертiсть цiеi дитини переходить всi межi! Марна рiч висвiтлювати iй, що дiти не смiють вигадувати своiх слiв, а повиннi лише слухняно повторювати тi, котрим навчають iх дорослi! – Але Еугенiо не слухав ii промови, враз зворушений i зближений до дитини тим, що вона назвала себе еспанським словом.

І перейшов на цю мову:

– Так ти говориш по-еспанському? Знаеш, що ти «чiка»? Хто ж навчив тебе? Твоя еспанська пiстунка? Де ж вона? Чому не прийшла з тобою?

Але виявилось, що Ноель еспанськоi мови не знае й нiколи свiдомо не чула ii, бо пiстунка Санча вмерла за пiвроку по свойому приiздi на Волинь.