Сон тіні

– Якщо до шиночку, то дiйсно… Попiни й таберни нам справдi не по дорозi.

– Попiни, попiни, – передражнив Гелене фiлософ Стробус. – Жiнота, скажiм для прикладу, говорить найкраще про те, чого не тямить. – І з цими словами сховався.

– Ізi-i! Не дуй же так у жарiвню! Посиплеш сажею всi моi ексомiди, – повернулась грекиня до жарiвнi. – Але я, власне, не розумiю, чого ти так радiеш?

– Як тобi це зрозумiти, мила Геленiон, коли ти взагалi не тямиш, що то таке радiсть!

– Навпаки. Саме тепер, коли в мiстi цезар, i коли я маю стiльки замовлень, я це розумiю дуже добре.

– Не гнiвайся на мене, але ж ти розумiеш тiльки радiсть матерiальну. А я от не розумiю: навiщо тобi стiльки грошей? Ти ж i так маеш найбiльшу частину нашого дому

– Що частина? Я хочу мати цiлий дiм, власний, у рiдному Коринтi, з великим виноградником i з чудовим видом.

– І тодi, Геленiон, перестанеш бути митцем. Не робитимеш своiх чудових ваз. Не лiпитимеш своiх прекрасних фiгурок. Мистець, коли стае заможним, для золота зраджуе мистецтво, каже Батил.

– Багато ви тямите з вашим Батилом. Справдi, тодi я не робитиму статуеток для гендлярiв бобами чи оливками. Ага! Ти згадала про Батила. Приходив тут Квакус. Побоявся вiддати диптихон. Казав прийде ще раз. Бо Батил тебе конче кличе сьогоднi до школи.

Ізi перенесла пiд перголою ближче до столу жарiвню й розставляла на столi двi миски, поклала ложки.

– Ну ось i ясний мiсяць мiж вранiшнi зорi, – лагiдно промовив Стробус, виходячи вмиватись до фонтана

На кам’янiй лавi зауважив Ізiн плащ, пакунок i своi сандалii.

– Дитино моя! Таж ти щойно вернулась? А спiваеш, нiби ти спала цiлу нiч! Коли ж ти виспишся?

– Як буде змога, пополуднi, – вiдповiла Ізi.

– Ну, що ж ти там бачила на симпозiонi? Багато було римських гостей?

– Багато… Але, як бiгла додому, мене спинили нiчнi вартовi – вiгiлii. Тепер iх сила ходить вулицями. А як я пiдходила до Ростри, чула я iхню розмову.

– Дитино моя, двi речi не цiкавлять фiлософа. Це – скажiм для прикладу – кохання i полiтика. Але вiдповiм тобi коротко: розумiеш, що то е сила, а що воля? Так от: цезар Адрiан це – сила. А сенатор Татiан – воля. Sapienti sat. Finis.

Стробус сiв до столу, узяв ложку.

– А тепер, Геленiон, до справи.