На нашем сайте вы можете читать онлайн «Сон тіні». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — История, Исторические приключения. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Сон тіні

Автор
Дата выхода
25 ноября 2019
Краткое содержание книги Сон тіні, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Сон тіні. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Наталена Королева) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Наталену Королеву (1888–1966) називали Понтійською Амазонкою, княжною іспанського роду, забутою ґрандесою, письменницею світової теми, письменницею-казкою, найекзотичнішою постаттю у нашій літературі. Саме її життя – це вже чудова підстава для створення захоплюючого серіалу, де є все – таємниці мадридського двору, королівські інтриги, велике кохання, карколомні воєнні пригоди…
Батьком письменниці був граф Адріян-Ґеорґ Дунін-Борковський зі старовинного українського шляхетського роду, одна гілка якого сполонізувалася, а друга – збагатила козацьку старшину.
Мати походила з не менш старовинного іспанського роду і називалася Марія-Клара де Кастро Лячерда Фернандес де Кордоба де Медіначелі і Фіґероа.
Відома авторка неодноразово перевиданих «Легенд старокиївських» Наталена Королева написала кілька історичних повістей і романів, які, на жаль, і досі не всі знайомі сучасному читачеві. Але це справа часу.
До цього видання увійшли два романи, події яких відбуваються за часів римського імператора Публія Елія Адріяна (117–138).
Роман «Сон тіні» був виданий у 1938 році і востаннє перевидавався у 1991-му. Натомість його продовження – «Останній бог» – залишалось у рукописі в празькому архіві і зараз видається вперше.
Сон тіні читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Сон тіні без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Але Ізiнi цесарки з досвiта працювали, як найнятi: без перестанку хитали розмальованими голiвками, то збiгались докупи, то розкочувались по обiйстю, дрiбно клепаючи, мов пальовими паличками по ебенових теорбах. Аж зрябiло Мареотiйське озеро. Здавалося, не буде кiнця запальним змаганням птиць, що творили гамiр, дужчий за сварку перекупок з Рибного торгу.
Не лише в Ізiному домику, а й у сусiдiв, переважно людей тяжкоi працi, попрокидались ранiше, нiж мали в святочний день. Але не гнiвались; у кожного виникала думка: чи не пророкують цесарки дощу, що його майже п’ять рокiв не бачила Александрiя? Стробус вийшов умиватись до фонтана й зустрiв там Афру, яка набирала воду.
– От, завела наша цикада цокотух. Усiх цикад заглушать! – усмiхнувся фiлософ до Афри.
– Всяке дихання най хвалить Сотворителя, як вмiе, – лагiдно вiдповiла вона, добре знаючи, що Стробус i сам, з власних грошей, докупив чимало до Ізiного табунця.
– Чи не на дощ розговорились? Не дали тобi виспатись.
– Нi, сьогоднi я iм вдячний. Мушу якнайшвидше з дому.
Вiн похапцем умився, нашвидку з’iв жменю солоних оливок, випив гладущик ячмiнного пива, накинув святочний, свiжо вичищений у фулонiцi бiлий плащ i знову вийшов у двiр.
– І тебе звели на ноги цесарки? – привiтав вiн грекиню, що, сидячи пiд перголою, тримала в лiвiй руцi снiдання, а правою моделювала на дошцi барельеф.
– Може, на громовицю, – озвалась Гелене. – От хоч би. Вiдколи я в Александрii, ще не бачила тут дощу.
– Можливо: вiтер же «з Рима», – вiдповiв Стробус утертим жартом, яким характеризували вiтер з Європи. – Так пообiцяй, Гелене, офiру Гермесовi. Маю надiю сьогоднi закiнчити з Лiзiем. Оце iду просто до Хризiс.
– На щастя! Але, не погнiвайся на мене: як скiнчите, не заходь дорогою до Состена.
– Не бiйся, – усмiхнувся фiлософ, – сам пам’ятаю, що грошам не слiд вiрити. І оминаю попiни, коли в кисетi бiльше, як треба на день.
Перед ворiтьми побачив Ізi, що саме верталась з чергового бенкету:
– Скажи, дитино, Стробусовi: «на щастя».
Ізi привела до порядку хату, свою i Стробусову, переодяглась i вийшла надвiр. Сiла на кам’яну лаву проти Гелене, обхопивши руками колiна, й дивилась у далечину. Була сумна. Навiть виняткове цокотiння цесарок не притягло ii уваги.
Гелене швидко моделювала, коли-не-коли поглядаючи на Ізi, i стримувалась: гадала, що та довго не втерпить i заговорить.
Але Ізi мовчала надто довго.









