Сон тіні

Бачу його щодня! З того вечора, що вiн мене зустрiв пiд школою i я не могла втекти, бо там, знаеш, нема жодноi бiчноi вулички.

Малярцi було дивно: зовсiм не так поводяться патрицii з танцюристками, як цей майбутнiй цезар. От Лiзiй, хоч i зруйнований, настирливо чiплявся до Ізi, а той…

– Вiн-бо справдi бог! – переконано продовжувала Ізi. – Я це знаю! І так боюсь, боюсь…

– Як справжня Дафне, – докiнчила за неi малярка. – Моя рада тобi, Ізi…

Рипнули ворiтця, i мiж пiвкулями щебетух-цесарок, немов великий квiтучий гранатовий кущ, стала в тунiцi Фанiон.

– Та цитьте-бо! Кша-кша! Дзвонять, як сiструми! Радуйся, Ізi! Радуйся, Геленiон!

– Радуйся й ти, Фанiон! Добре, що прийшла, буде нам бiльше свято.

– А ти товстiеш, качечко, – похитала головою Гелене. – Це тобi не до лиця.

– Ой, Гелене! Не печи хоч ти мене! Наш старий верблюд Батил уже загрожував, що викреслить мене з хору. А що ж я можу зробити…

– Коли кортить солодкого, – додала Ізi.

– Ну, кортить. Це правда. Однак я пам’ятаю поради Гелене i складаю сестерцiю до сестерцii.

Вже недалеко й до сестерцiуму, бо ж сама бачу, що нiколи менi не бути гiстрiею.

– От такоi! А чому?

– Бо я з природи тiлиста. І е для мене лiпша справа. Як назбираю грошей, – але це таемниця, анiчичирк у школi.

– Нi?

– Ми з мамою почнем продавати медовi тiстечка. Вже й мiсце надивились: бiля школи Калiкрата. Знаеш?

– Так ти ж сама з’iси всю крамницю.

– Не бiйся, Геленiон. Я александрiанка. І цiну золота знаю. Але яка я буду щаслива, коли вже не бачитиму того крокодила, того чорного бабуiна, гiену Батила.

Подивiться: мабуть, синцi лишились, так вчора понабивав менi очеретиною литки.

Дiвчата цокотiли, мов цесарки. І не помiтили прихожого, лише здивувались привiтанню статечного й незнайомого голосу.

– Радуйтесь, дiвчатка. Бачу, що все у вас е: краса, спокiй, веселощi. Бракуе лише того найсолодшого, що лежить у цьому кошику митця Дiомеда.

Мова була пiдкупляюче приязна й полонила дiвчат ще ранiш, нiж захожий вiдкрив свого коша, i вiдтiль засмiялись легенькi й бiлi тiстечка.

Фанiон заплескала в долонi:

– Таж ми щойно про них говорили!

– Стривай, стривай, – стримала ii Ізi.

– Я мушу почастувати вас обох. Бо я тепер маю багато грошей, а ми ж iще й не святкували, що я – гiстрiя!

Дiомед дуже уважно огорнув поглядом Ізiну постать, попросив напитись i промовив до Фанiон, що подала йому води з фонтана:

– Дуже мила в тебе сестричка. Спасибi тобi.

– То не сестра менi, пане.