Пливе човен – води повен

Мовляв, перепрошую, треба вийти. Але козак силомiць садовить його назад i наливае знову.

– Зачекай, пане Іцхак. Встигнеш. Так мене твоi слова пройняли, що я майже повiрив. Треба за це випити! Інакше мрiя не збудеться…

Випили. Тепер пiднiмаються вже обидва. І iудей, i татарин. А козак, як i ранiше, не вiдпускае.

– Стривай, Ахметка! Повiрив я тобi. Аж навпiл розриваюся. Не можу вибрати, чиi слова солодшi. Давай за твое щастя теж по ковтку. Бо iнакше вийде, що ми тiльки за iудейське щастя пили. Значить, Іцхак перемiг.

Переконав. Посадив. Випили ще по однiй. З-за столу не те що пiдхоплюються, злiтають. А козак назад тягне.

– Гей! Гей! Шановне панство! Не гарно чините! Не по-то-вариськи. Я за вас пив? Пив. А ви за мене вiдмовляетеся?

Як же так? Виходить, що у козака взагалi нiякоi долi-талану немае? Образити хочете?

Ображати козака в хмелю нiхто при здоровому глуздi не стане. Але тiльки сiдати вже не стали. Стоячи випили. І як вимело обох на вулицю. Тiльки дверi грюкнули.

Козак слiдом вийшов.

Дивиться, iудей i татарин поряд пiд деревом прилаштувалися, справляють малу нужду i аж стогнуть.

– О, Аллах! Як добре!

– О, Яхве… Азохен вей.

Пiдiйшов, встав за плечима i питае:

– Ну що, бусурмани, христопродавцi, тепер знаете, що таке справжне щастя? Ось i радiйте життю. А то розмрiялись – золото, одалiски…

Дружний регiт веслярiв завершив байку, а нагородою стала вже знайома фляга Крука. І шмат коржа.

– Тримай, паничу. Заслужив. Гарна байка. Правдива… Саме таке воно – щастя наше.

Сьогоднi пан, а завтра – пропав. Тiльки не налягай, не налягай. Сп’янiеш – викину за борт. Говорити з тобою хочу. І вдруге чекати, поки ти проспишся, не маю охоти.

– Спасибi… пане отамане… Я зовсiм трiшки. А то в душi, як конi ночували.

Схоже, дебют пройшов вдало. Поять, годують… Все ще не зв’язали. А це збiльшуе моi шанси. Головне – не поспiшати. Дивлячись на регочучих рiчкових пiратiв, я нi секунди не сумнiвався, що як доведеться, з таким же веселим смiхом вони стануть здирати з мене шкiру або катувати вогнем.

Я не китаець, чекати поки повз пропливуть трупи ворогiв не стану, але i втiкати треба теж вчасно. Так, щоб не спiймали. Упевнений, Василь порадив би те ж саме.

Роздiл другий

Чудесний, величний Днiпро… Якщо погода тиха. А от сьогоднi видалася не найлiпша. Поки я приходив до тями, плiв небилицi i похмелявся, хмари остаточно домовилися мiж собою, заключили союз i стали наповзати на сонце щiльною лавою.