Пливе човен – води повен

Вiтер теж прийняв iх сторону i нiби iз засiдки виплигнув. Вдарив у вiтрило з такою силою, що аж щогла застогнала, а ванти задзвенiли, немов струни.

– Пресвятi угодники, – перехрестився керманич. – Круку! Треба до берега приставати. Перечекати негоду.

– Ти чого, Тiпуне? – здивувався отаман. – У перший раз чи що? Звичайна гроза. Побухикае та й вгамуеться. Вiтрило спустимо i все. Чого час гаяти? І так повземо, як равлики.

– Бачив я рiзне, – погодився керманич. – Та не з таким вантажем. Бачиш, Славута хвилюеться.

Перехлесне через борт, i все – пiдемо ракiв годувати, тiпун менi на язик. А хто випливе – того Іскандер-ага на палю застромить. Адже вантаж точно на дно ляже.

– Про це я не поду… – почав було Крук i замовк. Зрозумiв, що отаману не пристало дурнем виглядати. – Умовив. Повертай он до тих заростей вишняку… Заодно i пообiдаемо. Раз такий випадок пiдвернувся. Щоб потiм вже до самого Очакова не зупинятися.

А погода тим часом псувалася з кожною хвилиною.

Рiчка вже потемнiла, немов вбирала в себе свинцевий тягар хмар i пiнилася бурунцями.

Хвилi накочували рiдше, але кожна наступна була трiшки вищою за попередню i вдаряла голоснiше, обдаючи бризками тих, що сидiли з навiтряного боку. Того й гляди, дотягнеться до краю фальшборту.

– Ану, хлопцi, не лови гав! Правий борт упiвсили. Лiвий – наляжемо. Не спати, бiсовi дiти, щоб в пеклi не прокинутися! Тiпун менi на язик!

Керманич, схоже, мав величезний досвiд, оскiльки важкий байдак поплив до ближчого берега так прудко, немов з гiрки котився.

І хвилi та вiтер, що набирали силу, не заважали йому в цьому, а лише пiдштовхували.

Зате тепер об’явилася iнша небезпека – наскочити з розгону на мiлину або прибережне камiння. При такiй швидкостi i явному перевантаженнi човен якщо не розiб’еться в друзки, то засяде намертво. І однаково затоне, бо рiчка не вiдпустить здобич – розiб’е, розшарпае непорушне суденце.

Гм, отже заразна штука… Недарма кажуть, що спiльнi тривоги об’еднують.

Менi яка рiзниця? Навпаки, радiти повинен затримцi.

Адже в кiнцi шляху нiчого хорошого не буде. А поки пливемо, ще е шанс… Так що годi витрiщатися на берег, а поки нiкому до мене немае дiла, треба роздивитися – може, побачу щось помiчне для втечi? Не зiбрався ж я й справдi в Туреччину на ПМЖ? Там зараз зовсiм не Європа… Ататюрк фески ще не вiдмiнив. І нiчого, крiм рабського нашийника, мене там не чекае.

Ну що, роздивився? Легше стало? Лантухи та тюки… Ретельно упакованi i обв’язанi товстими мотузками.