Пливе човен – води повен

Десяток великих бочок… Лiтрiв на двiстi, не менше. Я б помiстився. Ще плетенi з лози кошики. Теж доволi великi… Але вже не так ретельно упакованi. Мабуть, там менш цiнний вантаж. Або – повсякденнi запаси. Типу, провiзii. Тому далеко i не ховають. І все, бiльше нiчого. Нi гвiздка, нi трiски, нi обривка мотузки. Чисто, наче щойно генеральне прибирання закiнчили.

Зброi, до слова, теж нiде не видно…

У тому розумiннi, що окремо не лежить. Кожен розбiйник при собi тримае. Склавши пiд лаву. Так що не варто i мрiяти. Я нiколи не вважав себе слабаком, але цi хлопцi вiдкрутять менi голову, як курятку, i навiть не спiтнiють.

З Полупудом iм не змагатися… хiба що тiльки Круку… але i решту теж Господь силою не обдiлив.

– Табань! – закричав керманич. – Парус прибрати! Ворушiться, ледащо! Грiм трасне, кров по стiнах! Телята вим’я швидше знаходять! Разом! Або я вам весла в зад засуну, остолопи царя небесного! Тiпун менi на язик!

Погроза подiяла, чи веслярi теж мали не малий досвiд, але команду виконали дружно, впевнено.

Байдак на мить завмер, немов примiряючись, а потiм стрибнув вперед i… розмiрено захитався в майже непомiтнiй заплавi. Рибалкам добре знайомi такi мiсця. Метр-два далi течiя мчить, як скажена, а тут – попри берег, поплавок стоiть, наче прив’язаний. Поки риба не торкне наживку, навiть не ворухнеться.

Знав це мiсце Тiпун чи вгадав, користуючись досвiдом, але човен плавно пiдiйшов лiвим бортом до берега, обернувшись носом проти течii. А вже у наступну хвилину двое розбiйникiв зiстрибнули в воду i потягли на берег причальнi кiнцi.

Мить, i з протилежного борту бухнули в рiчку здоровенну каменюку – встали на якiр.

– Слава Ісусу Христу, – перехрестився Тiпун.

Його слова могли б здатися комiчними, якби не оглушливий гуркiт грому, котрий саме вшкварив так, що аж вуха заклало. А потiм небо розпанахала слiпучо-бiла блискавка… пiсля котроi аж в очах на мить потемнiло.

Я не двiечник, знаю, що швидкiсть свiтла бiльша за швидкiсть звуку, i ми повиннi спостерiгати спершу спалах i лише потiм гуркiт, але зараз було саме так.

Ну, або першу блискавку я прогавив. Ось тiльки вони були такi потужнi, яскравi i лапатi, що навiть слiпий би побачив. Справжнiсiнький шторм… Одна втiха – вiтер вщух. Наче й сам злякався такого розгулу стихii.

Завмерло все навколо, затихло… Аж моторошно стало.

Хвилини на двi… А потiм хтось iз небожителiв, мабуть, перевернув ночви.

Злива хлинула суцiльною стiною. Навiть не мало сенсу ховатися. Вода була навколо.