Пливе човен – води повен

У рiчцi, здавалося, навiть теплiше i сухiше, нiж просто неба. У всякому разi, дощ не перiщив по спинi водяними батогами. Так що розбiйники, i я з усiма, пострибали за борт i стояли по шию у водi, прикриваючи голову руками.

– Навiщо було до берега гребти, якщо все одно у водi сидимо? – пробурчав Пешта.

– Нiчого, нiчого… – Крук глузливо примружив едине око. – Не з меду, не розтанеш. Зате помиешся нарештi. Вошi потопиш.

– А якщо це на весь день?

– Нi, хлопцi… Я на Днiпрi народився, вирiс i, дасть Бог, помру… Тiпун менi на язик, – пiдбадьорив розбiйникiв керманич.

Жартував вiн чи дiйсно так вважав, але небо у верхiв’ях Днiпра i справдi вже свiтлiшало. А гроза, злива чи шторм – не знаю, як обiзвати це явище – виконавши плановий полив, брязкаючи i поблискуючи, повезли рештки води далi, в напрямку Чорного моря.

– А що я казав? – пiдняв вказiвний перст Тiпун. – Можна вилазити… Он уже й сонце прокльовуеться.

Загалом, його дозволу нiхто i не питав. Самi не слiпi. Побурчали для годиться i полiзли на берег, пхаючи i пiдштовхуючи один одного. Не обiйшлося i без падiнь. То один, то iнший розбiйник пiрнали з головою, послизнувшись або не утримавшись на ногах вiд штовханця. Чим сильно веселили товариство.

Дивлячись на iх нехитрi забави, я несподiвано надибав iдею. Ризикову… Але, як то кажуть, хто не ризикуе, той шампанське не замовляе. Ідея вимагала перевiрки.

Змахнувши руками, я зойкнув i шубовснув, здiймаючи цiлу хмару бризок. Причому впав так незручно, що примудрився повалити ще двох, котрi, на свою бiду, стояли занадто близько до мене. А пiд водою став хапатися за них, як потопаючий за соломинку. І сам не виринав, i iм заважав.

Загалом, коли решта примудрилася нас якось розборонити i витягнути, i я, i моi сусiди так наковталися води, що ледь живими залишилися.

– От незугарне, – Крук майже дослiвно повторив характеристику, видану менi Полупудом у тi днi, коли ми лише познайомилися. – І чого ж тобi, паничу, вдома не сидiлося? Одна морока. Чесно кажучи, починаю сумнiватися, що сто цехiнiв гiдна винагорода за мороку. Одне тiшить – що той, хто тебе купить, потiм намордуеться ще бiльше. Тримайся за мене i чалапай вже на берег…

Я i сам вже накупався по саме «не хочу», але задумане вимагало ще одного занурення.