Пливе човен – води повен

Розумiючи, що зволiкання може перекреслити всi моi плани, я кивнув, сказав: «Добре», – i впав.

Чорт! У Крука виявилася блискавична реакцiя i залiзна рука, якою вiн вхопив мене за комiр i потягнув назад. А я ж не просто так групове пiрнання влаштував i мацав сусiдiв не навмання, а виключно за пояса i халяви. Завдяки чому знайшов у одного в чоботi нiж. І мiг би зараз витягнути… якби не Крук.

Мене таке зло взяло за несвоечасну i непрохану допомогу, що я як скажений замолотив руками i ногами, вириваючись з рук розбiйника.

Але куди щенятi супроти дорослого вовка. Мене висмикнули з води, заiхали кулаком у вухо i, таким простим способом закликавши до порядку i привiвши до тями, направили до берега.

Бiльше я не пручався. Долю не обдуриш. Той нiж, який я хотiв викрасти, менi не дiстався. Тож доведеться обiйтися витягнутим з-за пояса Крука. Якщо зумiю заховати, а не втопити, поки мене виштовхають з рiки.

– ? —

Не знаю, де вони назбирали пiсля такоi зливи сухих дров, але не минуло й десяти хвилин, як на березi палахкотiло три жарких багаття.

Одне – бiльше, над ним повiсили великий, вiдра на три-чотири, казан. Два – менших. Для посидiти, погрiтися, обсушитися.

Вишняк, поруч з яким ми причалили, здавався якимось казковим мiсцем. Я не зовсiм дитя асфальтових прерiй i кам’яних джунглiв, доводилося бувати i в селi, i на лонi дикоi природи. Та й останнiм часом лишень пустелями та хащами пробираюсь. Але навiть уявити собi подiбного дива не мiг.

Берег вiд рiчки здiймаеться пологим схилом.

І ось я стою на цiй смузi, що повiнь вiдвоювала у дерев, а передi мною – хоч куди глянь, аж до горизонту – заростi вишень. Дерева невеликi, навiть карликовi, як пiдстриженi, дуже рiдко вище голови i буквально вкритi яскраво-червоними плодами. Та так густо-рясно, що i листя не видно.

– Що, паничу, подобаеться? – помiтивши мое захоплення, вiдгукнувся Тiпун. – А ти не соромся, милуйся. Нiде в свiтi бiльше немае такоi краси. Нi в польських землях, нi в бусурманських. Ех, мiсяцем би ранiше… Коли все цвiло… Вiд рiчки i до неба, як снiгом земля усипана була.

А пахло…

Голова обертом йшла, як вiд штофа горiлки. Навiть краще. Ходиш, немов п’яний, а похмiлля на ранок немае. Тiльки декiлька днiв потiм усе навкруги вишнями пахне. Навiть власне лайно… Тiпун менi на язик.

Крук прислухався i зневажливо махнув рукою.

– Чого iх нюхати? Ось коли достигнуть – тодi справдi рай. Ходи помiж дерев i просто з гiлок iж. Тiльки кiсточки спльовуй.