Пливе човен – води повен

От тодi я i пригадав учорашню розмову.

Загалом, Олесь розрахував усе точно. Ми його нi в чому не пiдозрювали, а iншим до хлопця i поготiв не було жодного дiла. Незрозумiло iнше, – якщо вiн справдi на Сiч подався, то чому таким дивним чином? Адже ми теж туди збиралися. Хотiли тiльки сотника Сороку дочекатися.

Що може гнати хлопчину в кiш з таким нетерпiнням? За допомогою поспiшае? Куди i кому? Сам же казав, що людолови всiх убили. А якщо нi, то чому в Трясила козакiв не просив? Десяток досвiдчених i добре споряджених воiнiв – доволi грiзна сила.

З пiвсотнею ординцiв цiлком здатнi самотужки впоратися. А сотню з обозом – затримати до пiдходу Сороки.

До речi, про сотника. Хотiли чи нi – а тепер уже при-йшлося чекати. На щастя, недовго. Мiчений правду сказав, трохи ближче до вечора Сорока з’явився. З трьома десятками козакiв. Про що вони з Полупудом тлумачили, я не чув. Але закiнчилася розмова тим, що нам видали один iз човнiв, що були на заставi…

Так що тепер, по водi, ми навiть швидше за Олеся до Базавлука доберемося… Ось i питаеться – чого зiрвався? Лишень гiрше зробив.

Яка б потреба його на Сiч не гнала, конокрадiв нiде не люблять. На що ж розраховував? Чи справа така пильна, що власноi голови не шкода?

Нi, нiчого не сходиться. Чим довше сушу голову, тим бiльше заплутуюся. І знову згадуеться навдивовижу чиста шия i зап’ястя без слiдiв оков у колишнього невiльника.

– Я ось що запитати хотiв… Ти не звернув уваги, що на тiлi хлопця жодних слiдiв ув’язнення не було?

– Слiпий я, чи що? – в такт руху весел, розмiрено вiдповiв запорожець.

– Ти правило рiвнiше тримай. На серединi течiя сильнiша.

За роздумами я й не помiтив, що рiчка помiтно прискорилася. Навiть без зусиль козака, береги пропливали набагато шустрiше. Та й шум посилився. Наче десь неподалiк швидкiсний автобан проходить.

Про причини Полупуда питати не став. Не дитина. Два i два скласти можу. Зрозумiло, що це вже Днiпро чути. Ще трохи i притока винесе нас на основне русло. От тiльки нам з ним, на жаль, не по дорозi.

Базавлуцька сiч теж у плавнях, по iнший бiк рiки. Так що Днiпро доведеться навскоси проскочити. І чим швидше, тим менше потiм вертатися… Тому Василь i сiв на весла. Але, поки до боротьби з течiею не дiйшло, е час поговорити.

– А що ж не говорив нiчого? Хiба не пiдозрiло, що людолови хлопця не зв’язували?

– Трапляеться i таке… – пробурчав козак. – Коли хлопчина гарненький, його окремо, разом з дiвчатами тримають. Розумiеш?.. Ну, i поводження iнше.