Пливе човен – води повен

Чим сильно потiшили козака. От лишень радiв Полупуд доволi специфiчно. Знищував запаси розбiйникiв зi швидкiстю степовоi пожежi i такими ж наслiдками. Дочиста…

– Василю, ти хiба не знаеш, що живiт добра не пам’ятае? Скiльки не годуй, а на ранок вiн знову iсти просить…

– Чого? – Полупуд здивовано подивився на мене, потiм на спорожнiлий мiшок з провiзiею i збентежено гмикнув:

– Овва, щось я розiйшовся… Не мiг ранiше зупинити? Нам ще пару днiв годуватися.

Замiсть вiдповiдi я показав йому рубець на перенiссi.

– Не зрозумiв?

– Це я в дитинствi хотiв у сусiдського пса кiстку вiдiбрати.

Козак коротко реготнув.

– Натяк зрозумiв… Гаразд, лягай спати. Постережу, раз завинив. Але удосвiта пiднiму, змiниш мене.

– Може навпаки? Ти сильнiше втомився i вiд ситостi на сон потягне. До того ж я всi цi днi нiчого не робив, а ти – байдак наздоганяв. З розбiйниками бився. Поранений… Та й зараз, не порiвняти зi мною, трудився. Я з нiг впаду – ти й не помiтиш, а от якщо сам ослабнеш – обидва пропадемо.

Полупуд не став сперечатися. Кивнув, прилiг на бiк i тут же розмiрено засопiв. Залiзнi нерви у людини. Аж заздрiсно. А ось менi не спиться. Чи то втомився, чи то вiд надлишку емоцiй. У цiлому, добре – я ж на посту. Але занадто неспокiйно на душi. Весь час здаеться, що ось прямо зараз, цiеi секунди щось трапиться.

Посовгавшись якийсь час на лавi, я пiднявся i обережно, щоб не потурбувати Полупуда, пiшов на нiс судна.

Судно… Я навiть посмiхнувся зарозумiло.

Трохи бiльше двох метрiв завширшки i приблизно двадцять крокiв завдовжки. Як трамвайний вагон.

Але мене не розмiри його цiкавили зараз, а одна, примiчена ще ранiше невеличка скриня. Точнiше – ii вмiст. Оскiльки там зберiгалися пiстолi. Дюжина. Рiзного типу i виду. Особисто менi сподобалася одна пара. Вони лежали в окремому ящичку i виглядали найелегантнiше з усiх цих мiнi-мортир.

А от Василь чомусь поставився до цiеi пари зневажливо. Подивився, покрутив у руках, хмикнув, сказав: «Пустощi», – i втратив усiлякий iнтерес.

Тодi як мушкетами був дуже задоволений. Довго примiрявся, потiм вибрав один, вiдразу випробував, збивши з сосни шишку, i пiсля цього вже розлучався з ним, тiльки коли в воду лiз.

А як на мене, то треба бути майстром спорту з важкоi атлетики або ковалем, щоб стрiляти з цих «яничарок», утримуючи ствол на вазi. Та й то, вiддачею з нiг зiб’е. Пробував, знаю… Нема дурних.