Пливе човен – води повен

Зате пiстолi, що сподобалися менi, були i досить легкими, щоб рука не тремтiла, i в той же час виглядали переконливо. У калiбрах не розбираюся, але мiзинець у дуло пролазив. Та й кульки, в спецiальному замшевому мiшечку, додавалися теж серйознi. Кожна, як лiсовий горiх. Рукоять зручна, сама в долоню лягае. І взагалi, з усiх цих смертовбивчих виробiв, вони були найдосконалiшими, чи що. І технiчне виконання ближче до мого вiку.

Так що я спинив вибiр саме на них. Почистив, зарядив i засунув за пояс. Мимохiть подумавши, що якби ось у такому виглядi – шабля на боцi, пiстолi за поясом – вийшов на сцену, то зробив би справжнiй фурор в iнститутi.

Ось тiльки, пiсля тутешнього життя – минуле з кожним днем здавалося менi все менш реальнiшим. Нiби я не перенiсся з далекого третього тисячолiття в Дике Поле сiмнадцятого столiття, а завжди жив саме тут. А майбутне просто наснилося. Настiльки нереальним i прiсним воно менi тепер здавалося…

Не знаю, пiстолi додали впевненостi i дозволили розслабитися чи втома свое взяла, але я якимось чином примудрився задрiмати.

Бо чим пояснити, що, моргнувши черговий раз, замiсть неба я побачив перед собою темну постать i вiдчув смердюче дихання.

Треба зауважити, що рiвень тутешньоi стоматологii перебувае на рiвнi прикладноi хiрургii. У тому сенсi, що зуб вважаеться або здоровим, або таким, що пiдлягае видаленню. Тому запашок з рота у бiльшостi ще той. Просто деякi, замiсть «орбiт», освiжають подих жувальним тютюном, часником, цибулею або сполiскуючи зуби оковитою.

Якби не це – я, може, i не вiдреагував би так швидко, взявши тiнь за марення чи сновидiння, але привиди не смердять. Тим паче – часником. А ще не замахуються шаблею. Клинок, що зблиснув у мiсячному свiтлi, остаточно вивiв мене зi ступору i, оскiльки я все ще любовно погладжував рукоять пiстоля, то вiн i опинився у моiй руцi.

– Бабах!

Тiнь охнула, склалася навпiл i впала на днище байдака, брязнувши випущеною шаблею.

Як виявилося, вона тут була не одна.

А в компанii ще як мiнiмум трьох. І я, не довго роздумуючи, вистрiлив знову, цiлячись в усiх разом.

Когось, мабуть, зачепив, бо крик болю повторився, а далi в менi потреби не було, – Полупуд прокинувся.

Навiть не встаючи, вiн збив з нiг одного нападника пiд-сiчкою, другого уклав – смикнувши за шаровари, i тут же навалився на них зверху. Кулак зметнувся вгору – двiчi. Потiм запорожець пiднявся i оглянув мiсце сутички.