Пливе човен – води повен

А яка вам користь з немiчного?

– Це можна…

Козак розiрвав рукав на камзолi керманича. Рясно посипав рану порохом i клацнув кресалом. Блимнуло, як при фотоспалаху, i Тiпун простогнав крiзь зцiпленi зуби щось не для вух ченцiв i дам. Потiм глибоко вдихнув i промовив уже нормальним голосом:

– Дякую, тiпун менi на язик. Щоб ти здоровий був…

– Вибач, з пов’язками возитися нiколи, – спокiйно вiдповiв запорожець. – Але за «спасибi» навiть кума з кумом спати не хоче… За це ти менi розкажеш, де такий знатний товар взяли i кому везли?

– Розповiм, Василю, – погодився керманич.

– Неодмiнно розповiм. Тiльки не тобi, а кошовому. Я, знаеш, пожити ще хочу. В крайньому випадку – померти без мук. Сам розумiеш, що чекае харциза в Сiчi. А крiм цього менi в обмiн на легку смерть запропонувати нiчого. Таке мое слово буде. Ну, а погоджуватися чи нi – вирiшувати тобi… Тiльки спершу ось про що подумай: якi тортури ти зможеш придумати, з тих що мене не чекають на Сiчi? Якщо не домовимося?

Полупуд посмикав вус i кивнув.

– Завше хитрим був. Розумiю. Нехай… Сiдай до керма. Але дивись менi… заманеться утнути щось, то вiдразу зрозумiеш, що сильно помилився. І везiння твое на iншому березi Днiпра залишилося. Поруч з Круком.

Розмовляючи з керманичем, запорожець не забував i про iнших розбiйникiв. Так що коли тi отямилися, то виявилися прив’язаними до лав. Причому так хитро, що будь-яка спроба звiльнитися мiцнiше затягувала петлю на шиi. І бранцi це дуже швидко зрозумiли, тому сидiли смирно, тiльки очима лупали.

Роти iм Полупуд теж заткнув. На всякий випадок. Схоже, не повiрив Тiпуновi, що той вирушив у погоню лише з трьома розбiйниками.

Я теж. Тому участi у розмовi давнiх знайомих не приймав, а квапливо заряджав пiстолi й мушкети. До слова, без належних навичок, це доволi клопiтка справа. Особливо, якщо поспiшаеш. То порох повз дуло просиплеш, то кулю впустиш. Або пиж вставити забудеш, i все висиплеться.

Так що до того моменту, коли з риком, виттям i свистом на байдак з усiх бокiв полiзли напiвголi розбiйники, у мене напоготовi було тiльки чотири пiстолi i два мушкети.

Зате жодного гнотового, всi з крем’яними чи колiсце-вими замками.

– Ах ти ж тля! – гаркнув Полупуд i, з досади або для забезпечення тилу, вiд душi гепнув керманича у вухо. – Тримайся, Петре! Бий, кого бачиш! Не шкодуй! Веслярiв я сам наловлю!

Схоже, абордажний бiй для запорожця був схожим на забаву… чи танець. Вiн вiдчував себе, як риба в водi.