Пливе човен – води повен

– Осетер або бiлуга… – не здивувався козак. – Мабуть на нерест пiднялася, та й заблукала в плавнях. Дуже велика?

– Бiльша за мене, напевно.

– Стара… Нехай пливе. Навеснi спробували б дiстати, заради iкри. А зараз – тiльки час марнувати.

– А м’ясо?

Дружний регiт усiх, хто знаходився в байдаку, став повноцiнною вiдповiддю. Але вони не знали про мене того, що Василь. Тому Полупуд, не звертаючи уваги на регочучих розбiйникiв, спокiйно пояснив:

– У староi риби м’ясо, що вiхоть. Нi смаку, нi користi.

Але в одному ти маеш рацiю, Петре, час i про вечерю подумати. Зараз закинемо бредень, та зачерпнемо кiлька рибин на юшечку. Плисти по рiчцi та сухарями харчуватися – дурнiше не придумаеш. Тiпун… Де у вас снастi лежать, а то я ще не весь байдак обнишпорив. Спершу не до того було. Потiм стемнiло… А там i ви завiтали. Говори, говори… Не перевертати ж весь човен догори дном. Сам же потiм за обидва вуха наминатимеш.

Пiсля розкiшноi купелi я перебував у блаженствi. Тiло нiжилося, а погляд знiчев’я ковзав по обличчях розбiйникiв, на вiдмiну вiд мене – добровольця, засуджених до весел волею Полупуда.

Похмурi, злi очi, в яких читаеться побажання нам здохнути в муках, але при цьому дивляться прямо, не вiдводять запопадливо погляд. Вони пiдкорилися силi та обставинам, але не скорилися. І тiльки один погляд в ту саму мить, коли Полупуд заговорив про риболовецькi снастi, раптом вильнув занепокоено.

Ого! Я, звiсно ж, не Шерлок Холмс чи iнший майстер дедуктивного методу, що вмiе помiчати найдрiбнiшi деталi та робити з них приголомшливi висновки, але теж полюбляв дивитися детективнi серiали.

– Василю… – покликав неголосно. – Допоможи менi встати, будь ласка.

Нацiлений на риболовлю, козак здивовано озирнувся, але видно щось зметикував, бо нiчого не сказав. Навпаки, допомiг пiднятися i пiдтримав, коли я ступив до Тiпуна i торкнувся долонею чола розбiйника.

– Ти чого, паничу? – сiпнувся той. – Зовсiм очманiв?

Але Полупуд, схоже, вже призвичаiвся, що моi дивацтва приносять зиск.

– Сиди тихо! – гримнув на керманича. – Ви, остолопи царя небесного, поняття не маете, кого в полонi тримали. Петро Ангел – то потомствений ворожбит i характерник. Бачить минуле i те, що ще не збулося. Тому й напад ваш не вдався, що вiн заздалегiдь приготувався. Та нащо я вам про те кажу? Самi бачили, як вiн став палити з обох рук, коли ви ще й голови над бортами пiдняти не встигли.