Пливе човен – води повен

Я ж правив веслом так, щоб i човен не знесло сильно, i байдак пройшов повз нас, не ближче нiж за п’ятнадцять-двадцять метрiв.

– Слава Ісусу Христу! – прокричав Василь, коли нiс байдака майже порiвнявся з нами. – Звiдки i куди прямуете, панове? Якщо не таемниця велика…

– Зверху вниз за течiею… – жартiвливо вiдповiв хтось. Пiсля чого додав серйознiше: – Слава навiки Богу нашому! У Ачi-Кале[1 - Очакiв (тур.).] правимо. Кажуть, нинi там хорошу цiну на пшеницю дають. Саранча i в цьому роцi не дозволила голомозим урожай зiбрати… на пнi всi хлiби стерла.

Начебто нiчого такого надзвичайного i не сказав, сарана на Туреччинi дiло звичне, але Василь чомусь втратив iнтерес до розмови. Махнув знехотя, мовляв, бувайте i вiдвернувся.

– Крук! Ти бачиш хто це?! – закричав хтось у наступну мить таким голосом, наче йому жару за халяви сипонули. – То ж Полупуд! Щоб очi моi трiснули!

Голос цей для запорожця мав був знайомим, оскiльки Василь пригнувся, немов перед стрибком i схопився за весла.

– Втече! – продовжував рвати горлянку невiдомий.

– Нi, не цього разу… – вiдповiдав хтось спокiйнiше. А у наступну мить гримнув пострiл. Човен хитнувся сильнiше, i Полупуд зник. Разом з веслом…

Я в зацiпенiннi вiдпустив кормило, обiруч вчепився в борт i, не вiдриваючи погляду, дивився на рiчку, чекаючи, що голова козака ось-ось з’явиться на поверхнi. Але час спливав хвилина за хвилиною, а запорожець не виринав.

– Як же так? Нi, цього не може бути… – облизав пересохлi губи, подивився на купецький байдак i побачив нацiлене дуло мушкета. Навiть з десяти метрiв воно здавалося величезною чорною дiрою, здатною засмоктати весь свiт.

– Гей, хлопче! Якщо теж не хочеш пiти ракiв годувати, стрибай у воду i пливи до нас. Обiцяю, залишимо живим. У Ачi-Кале не лише збiжжя, але й невiльники в цiнi… Ну, чого завмер? У шаровари зi страху наклав? Нiчого, поки допливеш – виполощеш.

Гучний регiт був останнiм, що я почув, перш нiж днiпровська хвиля пiдгадала слушну мить, розвернула човен поперек течii i одним дужим поштовхом перекинула його. Змахнувши руками, я полетiв у воду, i хвилi зiмкнулися над головою, наче завiса впала.

– ? —

Помирати не хотiлося категорично. Абсолютно i цiлком. Всiма фiбрами або що там у душi е.