Тричі не вмирати. Наречена

Мигнуло – i бiля оторопiлого з несподiванки Куницi била копитом золотиста кобилиця. Зi знайомо збитоi в ковтун пшеничною гривою i такоi ж мастi розкiшним, шовковистим хвостом.

– Бодай тобi! Ти що вчудив, безсовiсний?! – обурився Тарас. – Зараз же знiми…

Орлов хмикнув, хотiв зауважити, що в отамана Куницi теж руки е, але змовчав.

– А що таке? – скорчив тим часом невинний вираз Небаба. – Цiлком пристойна кобилка вийшла. Та ти не гарячкуй, побратиме. Подумай головою. По-перше, – зникла проблема з одягом для дiвчини… Безпека i спокiй нам забезпечено – це два.

З копитами замiсть рук шаманити складно. А заодно i проблема з нестачею коней вирiшилася.

– Це що ж виходить, ти хочеш мене iй на спину посадити?!

– Подумаеш, велике цабе… – з деякою образою вимовив Степан. – На моему хребтi пану отаману кататися не соромно було, а тут – сумлiння замучило. Вона тобi в вiрностi поклялася? Поклялася. Рабою бути обiцяла? Обiцяла. От, нехай i виконуе свою обiтницю. Послужить для початку конячкою отаманською.

– Взагалi-то, дiвкою вона гарнiша була, i менi бiльше подобалася… – прицмокнув губами Василь, придивляючись до стрункоi кобилки. – Але так теж непогано. І повчально… Нехай звикае до долi жiночоi. Сам знаеш – молоденьку лялечку кожен ладен на руках носити, а замiжнiй молодицi i сам на шию норовить сiсти, i виводок дiтвори до подолу причепити… – пiдвiв фiлософську основу пiд перетворення шаманки Орлов. А потiм сам себе й осмикнув: – Ну, так що, друзi, будемо забиратися, чи продовжимо мудрагельствувати?

– Будемо, – зiтхнувши, погодився Куниця, докiрливо поглядаючи на те, як опричник сiдлае слухняно завмерлу кобилку.

 – І все ж, не по-людськи якось. Навiть iменi не спитали…

«Галлiя… Клич мене Галлiя, пане отаман… Або, яким завгодно iншим iм’ям, що тобi бiльше подобатиметься… – почув думки бусурманки. – І не турбуйся нi про що. Ти був добрим до мене, не дав зганьбити… тож я готова служити тобi в будь-якому виглядi i тiлi…»

– О! – тут же вiдгукнувся Степан.

 – Бачиш, Тарасе, Галя теж розумiе, що так краще для всiх. А зняти вуздечку з неi в будь-яку мить можна. Не навiки ж ми ii в коняку обернули…

– А ви як?

– Ну, вибiр у нас не багатий, – вiдповiв перевертень-опричник. – Я, як завжди – на крилах. А ти, Степане?

– І я з тобою за компанiю. Лiтати легше, нiж рачки бiгати… Та й зручнiше буде удвох, якщо в небесах знову з якимсь спостерiгачем перестрiнемося.