Тричі не вмирати. Наречена

А також – папуша тютюну знайдеться… Та ще й не будь-якого самосаду. Справжнiй Трапезундський! Пригощайтеся, – урочисто простягнув згорток Гарбузовi, по зовнiшностi i поважностi манер визнаючи його старшим над рештою запорожцiв. – Закурюйте… А я вам тим часом про свое безталання розповiм.

– Дякую, – козак трохи гидливо розгорнув брудну ганчiрку, просочену застарiлим кiнським потом i ще чимось, куди бiльш смердючим. І аж присвиснув вiд подиву, коли в його руках опинився багатий замшевий кисет, вигадливо розшитий дрiбними рiчковими перлами.

– Ось так цяцька, – присвиснув i Лис. – Та за такий кисет в базарний день можна пару жеребних кобил сторгувати.

– Можливо… – байдуже знизав плечима чоловiчок. – Я в цьому мало розумiюся… Та й навiщо менi табун? Ось якщо б хто невелику пасiку запропонував, – вiн замрiяно примружив очi. – Ех, людоньки, якби ви знали, яка в мене колись була пасiка, – вiн зажурено похитав головою. – Пiвсотнi пнiв… Усе з димом пустили, бусурмани клятi… Ага… – раптом схаменувся вiн.

 – Я ж так i не сказав свого iменi… Рудим Паньком мене кличуть, або – Пасiчником. Це кому як бiльше подобаеться, а менi – без рiзницi. Може, доводилося чути?

Козаки заперечно помотали чубами.

– Ну, то й грець з тим… – махнув рукою чоловiчок. – Голова спухне якщо кожного, хто у Великiм Лузi живе, знати i пам’ятати. Курiть, хлопцi, курiть… Щоб дома не журилися, – похопився, бачачи, що козак не поспiшае натоптувати люльку, а продовжуе уважно розглядати кисет.

– Обов’язково, – пробурмотiв Гарбуз, розпускаючи шнурiвку i дiстаючи з мiшечка пучку тютюну.

 – Дивно, але здаеться менi, що я вже колись бачив схожу цяцянку. От тiльки нiяк не пригадаю, в чиiх руках.

– А ну, дай подивитися… – зацiкавлено потягнувся до кисета Лис. Оглянув уважно i заперечливо похитав головою. – Нi, не впiзнаю… – Потiм засунув пальцi всередину i зi словами: – О, тут ще щось е! – видобув назовнi великий натiльний хрестик на товстому срiбному ланцюжку.

– Цiкаво! – здивовано вигукнув Гарбуз, оглядаючи Панька уважним поглядом з-пiд примружених повiк.

 – Гм… Чого це ти, чоловiче добрий, хрестик не на шиi, як годиться християниновi, а в кисетi носиш? Чи це не твiй? І ти його разом з кисетом з мертвого козака зняв? Вiд того i вишивка менi знайомою здалася? Признавайся, бiсова душа! Та всю правду кажи, як на сповiдi! Бо… – пригрозив кулаком, – …гiрше буде.

– Придумав таке, – з образою в голосi потягнувся за кисетом Панько.