Тричі не вмирати. Спадок

Вони ще й десятком ударiв не обмiнялися, а бiльш досвiдчений воiн вже зумiв поставити його обличчям до сонця, що нависало простiсiнько над дахом хати, тодi як сам ховався в тiнi i насмiшкувато шкiрився.

– Boleslaw… Orlowskij… Wachmistrz Kamenec-Podolskego pulku dragonskego… Z kim mam zaszczyt?[5 - Болеслав… Орловський… Вахмiстр Кам’янець-Подiльського полку драгунiв… З ким маю честь? (Пол.)] – глузливо поцiкавився незнайомець.

– Новик Вiйська Низового Запорозького, Тарас Куниця…

– Bardzo przyjemnie…[6 - Дуже приемно… (Пол.

)] – вахмiстр ступив назад, запрошуючи Куницю також увiйти в тiнь будiвлi. – I z jakiego przestrachu pan kozak rzucil siе na mnie?[7 - І з якого страху пан козак накинувся на мене? (Пол.)]

– Ти ще смiеш питати?! – Тарас глянув на Ребекку, що непорушно завмерла поруч.

– To twoja dziewczyna?![8 - Це твоя дiвчина?! (Пол.)] – цiлком натурально здивувався лях. – A ja myslalem, ze to jedna ze sluznic. Pzeciez sam napewno wesz, jak te dziewczyny do zabaw milosnych lase.

No, to w takim raze, moje przeprosiny. Naprawde ne wedzjalem…[9 - А я думав, що це одна iз служниць. Напевно, сам знаеш, як цi дiвчата ласi на любовнi iгри. Ну, в такому разi, моi вибачення. Я дiйсно не знав… (Пол.)]

Куниця не так вiльно знав польську, щоб зрозумiти кожне вимовлене слово, але загальний змiст вловив. І хоч сказане вахмiстром не надто сходилося з тим, що бачив Тарас, продовжувати поединок пiсля перепросин сенсу не було. Хлопець опустив зброю i ледь не поплатився за це життям.

Вiстря карабелi блискавкою метнулось до його незахищеною шиi i лише дивом не проштрикнуло горло. Врятувало Куницю те, що ховаючи шаблю, вiн завчено ступив крок назад.

– Stac!!! Bron w pochwy! To rozkaz![10 - Зупинiться! Сховати зброю! Це наказ! (Пол.)]

Владний голос, що цiлком несподiвано пролунав за спиною Тараса, подiяв на його пiдступного супротивника, немов вiдро холодноi води. Драгун здригнувся, неголосно закляв, скриплячи зубами, але зброю опустив. А там i зовсiм вклав у пiхви.

– Прошу вибачення у всiх, кого могли образити необачнi дii мого вахмiстра! – продовжував тим часом говорити другий незнайомець. – Можу запевнити, шановне панство, що Болеслав справдi помилився, взявши прекрасну панянку за одну з прислужниць. Запевняю вас, що, позбавлений у далекiй дорозi i диких бусурманських степах жiночого товариства, воiн всього лише хотiв купити у гарненькоi дiвицi трохи ласки i жодною мiрою не чинив замаху на чиюсь честь.