Тричі не вмирати. Спадок

 – Цi ненажери у мертвого вiдберуть, а голодними не залишаться. Ой! – зрозумiвши недоречну двозначнiсть своiх слiв, вона голоснiше заторохтiла посудом. – Краще не вiдволiкайте, а то не припильную – вугiлля будете iсти.

– Гаразд, – кивнув Тарас. – Ну, тодi ваша черга, чолов’яги. Розкажiть, що бабуся менi перед смертю розповiсти не встигла?

Але, видно, i на цей раз примхлива доля вирiшила, що не прийшла ще пора хлопцю дiзнатися про сiмейнi таемницi. Дверi в будинок тихенько, зовсiм без скрипу, як вони впускали тiльки своiх – вiдкрилися, i в хату, лякливо озираючись, увiйшла Ребекка.

Побачивши Тараса, дiвчина трохи заспокоiлася, але кинулася до нього так поквапно, немов побоювалася не застати нареченого в живих. Що i пiдтвердив ii переляканий шепiт. Той самий, що голоснiшим за крик бувае. Особливо вночi.

– Слава богу, встигла!

Притискаючись обличчям до грудей хлопця, дiвчина не побачила, як зi сковороди, що нiбито сама по собi вiдсунулася на краечок кухонноi плити, зникла половина яечнi.

– Я так злякалася…

Ну що ти скажеш? З Купальськоi ночi все вiдбувалося не переймаючись тим, яка у Куницi з цього приводу думка i не потребуючи згоди. Захотiв Тарас дiзнатися таемницю – пропонують повечеряти. Зiбрався iсти – обнiмають i цiлують.

Взагалi-то, хлопець не особливо заперечував проти останньоi замiни, розумiючи, що яечня почекае, а от настрiй у коханоi мiнливий, як погода в березнi. Мiцно пригорнув Ребекку i з насолодою закрив поцiлунком ii м’який рот.

Але, якщо не щастить, то в усьому i надовго. Тiльки Тарас надумав пiдхопити, розiмлiлу вiд пестощiв, дiвчину на руки, як Ребекка схаменулася i щосили вперлася кулачками в груди хлопцю, розриваючи обiйми.

– Почекай, Тарасе… Не треба, не зараз…

– Ну чому? Що знову не так? – пробурмотiв той розчаровано. – Дражнишся? Чи, може, батька боiшся? Так одружимося, тепер вже обов’язково одружимося. Ось побачиш… Дев’ятини минуть i зашлю сватiв.

– Не в цьому справа… З моiм батьком якраз все, якимось дивним чином, влагодилося… – погладжуючи хлопця по щоцi, вiдповiла дiвчина.

– Може, побачив мене в дiлi, i вирiшив, що отримати в зятi запорiзького козака не так вже й зле? Я хоч i не в реестрi, але шаблю маю i захистити зможу.