Тричі не вмирати. Спадок

 – Яке ще молоко? У Ривки?

– Ой, та немае у неi нiякого молока, – тут же заторохтiла мара. – Вiчно мiй недорiкуватий дурило щось не те ляпне. Це вiн так, взагалi – про ваше майбутне дбае… дурнуватий щось як бовкне… – зашкварчала на чоловiка. – Скажи, телепню, ти хоч раз у життi можеш подумати, перш нiж язиком молоти почнеш? – i додала поспiшно: – Можеш навiть i не сумнiватися, господар. Одружуйся спокiйно. Дiвиця вона… Нi сорому, нi шкоди твоеi честi не буде.

– Молоко? – перепитав корчмар, не почувши всiеi фрази.

Озирнувся, побачив на пiдлозi глечик. Нагнувся, пiдняв, понюхав…

– Так, молоко скисло… Згоден, пане козак, без жiночих рук важко. Все в господарствi вiдразу шкереберть йде… Пам’ятаю, якось моя Циля, рокiв двадцять тому, зiбралася в гостi до своеi сестри Сари кiлька днiв погостювати… І я, з власноi дуростi, погодився. Ви не повiрите, це був просто якийсь цорес i макес!..[13 - Горе i нещастя ((iдиш).] Вiдтодi я бiльше нiкуди не вiдпускаю свою дружину. А заодно, про всяк випадок, i тiтку Соню теж… Але не намагайтеся менi тут заговорювати зуби, а вiдповiдайте як на сповiдi: де моя донечка?

– Не хвилюйтеся, дядьку Іцхак… – недоречний регiт нарештi вiдпустив хлопця.

 – З Ривкою все добре. Вона спить. За припiчком… І тее, велике спасибi вам за допомогу. Але, як ви дiзналися, що нам може знадобитися пiвень?

Корчмар хутко вiдхилив занавiску i заспокоiвся, лишень як переконався, що його донька, зодягнена i навiть не розпатлана, солодко сопе на теплiй печi, посмiхаючись увi снi.

Іцхак зiтхнув i нарештi випустив з рук пiвня. Отримавши свободу, бiдолаха в ту ж хвилину стрiмголов вилетiв за дверi i вже знадвору переможно й обурено закукурiкав.

– Що значить «я вирiшив»? – корчмар присiв на ослiн i став обмахуватися долонею. – Я собi вийшов у двiр, щоб… Ну… на зiрки подивитися. І коли вже… майже додивився – мене раптом як схопить ззаду за плечi якийсь гевал[14 - Здоровило (iдиш).] i як гаркне просто до вуха: «Хочеш побачити дочку живою?! Зараз же хапай найголосистiшого пiвня i бiжи до Куниць!» Та так зрозумiло сказав, що менi ще раз захотiлося… гм, поглянути на зiрки.

А потiм – я пiдсмикнув штани, хутко зловив пiвня i примчав сюди. Ось i вся розповiдь… Може, комусь було весело, але, мушу вам зiзнатися, що мое серце вже не годиться для подiбних витiвок. Якось, знаете, губиться сенс жарту.

Виговорившись, корчмар знову пiдiйшов до грубки i посмикав Ребекку за плече.