Тричі не вмирати. Спадок

Але дiвчина лише по-дитячому почмокала крiзь сон губами i повернулася на iнший бiк. Спиною до татуся.

– Дивина… Невже нашi перини такi твердi? Чи, може, тiтка Соня до гусячого пуху стала додавати необдерте перо? Вночi тiльки й чути, як дiвка на лiжку крутиться, а тут – спить, наче вбита… Тьху-тьху-тьху! От уже воiстину, язик без кiсток: спочатку ляпнеш, а потiм – шкодуеш… І що нам тепер з усiм цим робити, пане козаче? Я маю на увазi не тiльки пiвня… Породичаемося? А за посагом завтра разом прийдете? Чи дiвиця над ранок сама додому заявиться? Наче нiчого й не було?

– Про безчестя не треба думати, дядьку Іцхак, – посерйознiшав Куниця.

 – Ви самi знаете: у нас з Ривкою давно все зговорено. Любий я iй, а вона – менi. А що втомилася бiдолашна i заснула – то нехай поспить. Я однаково до церкви збирався. Хочете – спершу вас додому проведу, а потiм пiду до отця Василя. Або навпаки – ви мене до церкви? А по дорозi обговоримо: як далi бути?.. Занадто багато дивного навколо дiеться. З того часу, як я цвiт папоротi знайшов. І бабуся померла, i… – затнувся на мить, роздумуючи, чи варто казати про домовика i вовкулаку. – Та й усе iнше. А головне – нiхто нiчого пояснити не може.

– Це так, пане Куниця… дивного, хоч вiдбавляй. Взяти, примiром, хоч нинiшнiх постояльцiв. Купцiв, що платять не торгуючись i решту не перераховують! Бог свiдок, я нiчого не маю проти настiльки шляхетних людей, але навiщо натягати на себе чужу личину так недбало, що вона трiщить по всiх швах? І цей дурний, якщо не сказати бiльше, жарт з пiвнем? Чи все ж таки, ви знаете, навiщо менi знадобилася стара кульбака i шабля вашого вельми шанованого батька?

– Це ти про що зараз говориш, дядьку Іцхак? – здивовано заклiпав очима Тарас.

 – Яка ще шабля? Адже ваша вiра забороняе брати в руки зброю.

– Так i я про те… Щоправда, не вiра, а закон… однак хрiн за редьку не солодший! – гарячкуючи, сплеснув руками корчмар. – Зброя менi абсолютно нi до чого! Але другу нiч поспiль сниться, як я вимiнюю цi речi у тебе на гишпанський мушкет i пiстоль.

Другу нiч! І що бiдному iудею робити? Хоч iди у найближчу синагогу питати поради у ребе.

– А в тебе е мушкет i пiстоль? – ще бiльше здивувався хлопець, пропускаючи повз вух чергове нарiкання.

– Клянуся пейсами i власним здоров’ям, пане козаче, ще вчора ввечерi я був цiлком певен, що iх у мене зовсiм немае. Як i в тому, що давно втратив переднi зуби. Але, тепер, не став би божитися, поки не перевiрю то мiсце – звiдки дiстаю зброю в моiх снах.