Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя

– Ось тобi iнше порiвняння. Священнослужителi – суть пастирi, а прихожани – паства. А тепер скажи сам, хто пастирям допомагае отару вiд звiрiв хижих охороняти?

– Пси?

– Саме так… – ще ширше посмiхнувся пiп. – Чотириногi, кошлатi i навiть звуться схоже – вiвчарки. Але й iкла як у звiрiв, i в отару iх не заженеш. Зате саме з них найбiльше користi, коли пастир не дасть вовкам ради нi добрим словом, нi патерицею.

Потiм посерйознiшав i благословив козакiв хрестом.

– Ідiть, пси Господнi, робiть свою справу.

І пам’ятайте, якщо Отець Небесний дав комусь iкла замiсть зубiв, значить, такий Його промисел. А значить, не розмiрковувати та сумнiватися вам належить, а використовувати сили i вмiння на славу Його. Бийте ворога з любов’ю, вiрою, милосердям i християнською смиреннiстю в серцi. Амiнь.

Козаки побожно перехрестилися i вклонилися iконостасу.

– Але потiм, Тарасе, я чекаю тебе в сповiдальнi. Та й тобi, старий грiшнику, не завадить зайвий раз душу очистити. Пам’ятайте, чим бруднiша робота, тим довшу i ретельнiшу купiль по ii завершеннi прийняти годиться.

Роздiл другий

Життя рiдко гладило Степана Небабу по головi, частiше – навпаки, проти шерстi. У рiзних тарапатах доводилося побувати, особливо за останнi днi, але в цей раз парубок уперше не знав, що робити. А тому вiдчував неспокiй i злiсть.

Спершу, хоч i не збирався надто заглиблюватися у минуле, сам незчувся, як слово по словi переповiв отцевi Василевi все свое не вельми довге життя, починаючи з того дня, як батько випровадив його за ворота рiдноi домiвки.

Може, священик вмiло направив спогади. Може, жiночi голоси, що жалiбно й урочисто виводили молитви змусили парубка вiдкритися, але виклав Степан отцевi Василю усi вчинки i думки, до самого денця. Нiчого не приховав. Нi про тi роки, коли був, хоч i не з власноi волi, в науцi у чаклуна чорнокнижника, нi про тi днi, що провiв пiд сiдлом у личинi коня. І – звiсно ж, розповiв про всi пригоди, що перебув разом iз Тарасом Куницею.

– Господи Боже спасiння рабiв Твоiх, милостиве i довготерпеливе, кайся про нашу злобу, не бажаючи смертi грiшника, але якщо звернувся до Тебе, живу бути йому. Сам i нинi умилостився про раба… i подай йому образ покаяння, прощення грiхiв i вiдпущення, прощаючи йому всяке прогрiшення вiльне i невiльне, примири i з’еднай його святою Твоею церквою о Христе Ісусе Господь наш, з ним же Тобi личить держава i пишнiсть, нинi i повсякчас, i на вiки вiкiв.