Захід сонця вручну

Так, Святлослав, котрий якось забарився з надбанням червоного партквитка, став безробiтним, опинився поза революцiйно-реформаторською обоймою. Остання опора, остання надiя проiснувати для сiм’i Бiлогаiв канула в лету.

Син – в колонii, дружина вважаеться безробiтною, а тепер без утримання ще й голова сiм’i на додачу. Вважали, що бiда прийшла до них на годину, тимчасово, але це, виглядае, надовго, якщо для iхньоi сiм’i – не назавжди.

Бiлогаi пробували базарювати. В Понiнцi на картонно-паперовому комбiнатi накупляли зошитiв, в Полонному на фарфоровому – посуди, один раз поiхали в Польщу, другий раз – в Бiлорусiю, але з iхнiми людськими характерами виручки з торгiвлi ледь вистарчало на покриття витрат i дороги, не говорячи про вимученiсть i захирiлiсть здоров’я.

Залишки продукцii спускали уже за безцiнь – аби живими добратися додому.

Людмила намагалася пiдзаробити своiми картинами. Але людям – не до мистецтва. Тодi вона направила всю свою силу на шiсть соток городу, на якому коптiла зранку до вечора.

Святослав спочатку пiдзаробляв таксистом на власному «москвичi», але потiм цей кусок хлiба вирвала з рук дорожнеча на бензин i податки.

Святослав був порядним i законослухняним. Подався в Москву на заробiтки: будували котеджi «новим рускiм» i тим, хто стараеться осiсти на росiйськiй землi. Будували працiвниковi з iноземного посольства. До важкоi фiзичноi працi не звикати, рiзнi роботи виконував по вищому розряду, як i все в своему життi. Привiз за мiсяць рабськоi працi 550 баксiв.

Хотiв ще пiдзаробити, збiльшити запас – по дорозi мiлiцаi все витрусили, пригрозивши на другий раз «вiдтрусити» i голову.

Святослав поiхав батрачити в Словенiю. За поденних десять долярiв хазяiн наказав працювати «як танки». Через тиждень повернувся з гострим перевантаженням серця – не тримався артерiальний тиск, непритомнiв. Лiкарня за два тижнi з’iла половину фiнансових запасiв. Бо ж безплатна медицина невигiдна, через неi такоi недостатньо швидко вимирають приреченi на вимирання.

Людмила билася об нужду, як риба об лiд, але нужда, як чорна мара, заповзала в хату, шукаючи все новi шпари безвиходi, затягуючи на розумi шнурок вiдчаю, затаiвшись, чекала свого часу.

З альтернативними перевиборами без альтернативи в Украiнi оголосили амнiстiю. Через два роки повернувся Фiля з сумновiдомих Климентовичiв, з колонii. Вихудлий, блiдий, з якимись гулями пiд пахвами i в паху з обох бокiв.