Ги-ги-и

– Що-що? На що ви натякаете?

– Дуже просто. На плястерках буряка малюю бiлi очка, i прошу дуже – ковбаса «московська». З плястеркiв моркви вийде «докторська». А манна каша, зварена на буряках i морквi, виглядатиме, як червона iкра. Всi продукти – природного походження плюс власнi секрецii. Жодноi шкоди для здоров’я. А до всього цього – таця з зеленню петрушки, селери, кропу…

Пан Гольцман узяв Штунду пiд руку i спитав стишеним голосом:

– Зелень… Звiдки ви вiзьмете зелень?

Так само стишено Штунда вiдповiв:

– Не переживайте.

Вся зелень так само природного походження. Спритнiсть рук i жодного шахрайства. У нас тут е такий спецiалiст з витинанок. Може в три секунди вирiзати з газети ваш портрет. А нарiзати з кульбаби i подорожника листя петрушки чи кропу – йому раз плюнути. Зате подумайте, як буде вражена висока комiсiя, побачивши такий стiл!

Обличчя лiкарiв зблиснули радiстю.

– Пане Штунда, – сказав Фiлюсь, – ви вартуете кращоi долi. Зайдiть до мене ввечерi на келишок дистильованоi води.

– З великою приемнiстю, пане дохтор. Але я ще не скiнчив. В буфетi ще буде шампанське.

– О, Боже! – вжахнулися лiкарi. – Ви нас обдерете до нитки!

– Нi-нi, ви не те подумали. Шампанське я виготовляю власноручно. Маю чудову рецепту: чай з карбiдом. Потребую тiльки десять порожнiх пляшок з корками.

– Я завше казав, що земля наша повниться талантами! – вигукнув пан Гольцман.

– Я подумав про одну проблему, – сказав пан Фiлюсь. – Коли хворi почнуть заходити у цi вашi кабiни для голосування, у них може прокинутись здоровий iнстинкт.

У нас е рiзнi пацiенти. Що буде, коли хтось iз них сяде справляти потребу?

– Я про це вже подумав. Там пiд сподом буде моя людина з шприхою. І щойно хтось захоче всiстися, то враз дiстане шприхою в самi… знаете, куди.

Пан Штунда мав рецепти на всi життевi випадки. Коли лiкарi розiйшлися, вiн пiдiйшов до мене:

– Влодзю, я тут вирiшив органiзувати невеличку концертову програму. Покажемо фiнальний акт «Вотелло», танець маленьких лебедiв i кiлька пiсень.

Вотеллом буду я, на Диздимону вмовив Гафiйку, жи на кухнi бульбу чистит. Але, видиш, слiв я не пам’ятаю, а тут нема тоi книжки. Може, ти пригадаеш, що там той Вотелло Диздимонi казав?

– Казав, щоб призналася, чи спала з тим, як його…

– З Яськом. То я пам’ятаю. Але що на то Диздимона?

– Жи спала, але тiльки iден раз.

– А то стерва! Так я i думав! Пiсля того вiн ii дусит?

– Так, але вкiнцi вона ще спiвае, – пригадував я.