Вікна застиглого часу

Кожен почав пригадувати, чи не завдав якоi прикростi панi Сянi, бо ану ж вона розсердиться та вiзьме й вишие. А Дзюньо вiдразу пригадав, що колись iз нашого курника пiвня поцупив. Набравшись хоробростi, прийшов до бабунi i у всьому признався, ще й принiс за того пiвня гуску. Вiн так вибачався, що бабуня милостиво пробачила йому той грiх. Правда, за гускою на другий день прибiгла панi Сусликова, бо то була ii гуска, але настрiй Дзюня вiд того не погiршився. Найцiкавiше те, що та сама гуска знову до нас повернулася.

– Панi Сяню, вiзьмiть си тоту гуску, але я вас дуже прошу, чи не буде ваша ласка вишити ще й мого чоловiка. Бо тая п’янюга мене в грiб заведе.

А треба сказати, що кого-кого, а п’яниць моя бабуня мала за останнiх людей i, не довго роздумуючи, взяла i вишила пана Суслика, i що ви гадаете? Не минуло й тижня, як панi Сусликова прибiгла з другою гускою просити, щоб ii чоловiка назад повернули.

– Що ви менi голову морочите? – вiдмахнулася бабуся.

Але моя мама помацала гуску i сказала:

– Чим-бо то ii начинити? Гречкою чи рисом?

– Не буду я пороти вишиття, – буркнула бабця.

– Рисом i грибами, – порадив тато.

– Бiйтеся Бога, – захлипала Сусликова. – Хто я тепер? Нi вдова, нi дiвка!

– Менi здаеться, що ви вдова, – сказав дiдо.

– Ну, то хто менi ii зарiже? – спитала мама, переводячи погляд з тата на дiда.

– А щоб мене та гуска вбрикнула, то я не буду пороти вишиття! – заклялася бабця.

– Е-е, буду я панькатися – рiзати! – скривився тато.

Тим часом бабуня розправила на столi полотно:

– Ну, подивiться – та ваш чоловiк вийшов як намальований! О, бачите, навiть ноги йому покривила, аби видно було, що п’яний. А тепер я це маю знищити?

– Сокира в сiнях пiд сходами, – сказав дiдо. – Хотiв я ii нагострити, але забув.

– Зараз нагострю, – потер руки тато i подався в сiни.

– Якби цю гуску начинити по-хiнському, то ви б i пальцi поковтали, – правила свое мама.

– Не люблю я хiнцiв, – процiдив крiзь зуби дiдо.

Коли дiда вистежили й знову запроторили до цюпи, то був там начальником якийсь чоловiк, котрому казали Китаець. Вiн мав розвагу викликати серед ночi когось iз полiтичних i тримати струнко до самого рання. Через те дiдо, вичитавши щось нове про хунвейбiнiв, не раз приказував:

– Як буде вiйна з хiнцями, то я перший на охотника ся зголошу. Маю до них спецiяльний iнтерес.