Далеким шляхом

Вони насипали йому отрути в нiздрi, щоб вiн не мiг нi рухатись, нi говорити, залишаючись живим, поклали у вербову довбанку, крикнули тричi: «Будь проклятий навiки, художник Овруле!» – i пустили за водою.

Каламутнi днiстровi води понесли проклятого художника вниз за течiею. Над ним пропливали зеленi дубовi гаi на горбах, крутi скелi, а вiн не мiг навiть пiдвести голову, щоб глянути, де знаходиться.

Якось, коли заходило сонце, на нiс човника сiла чайка. Овруловi здалося, що вона з червоноi мiдi, i подумав тодi художник, як же зробити форму, щоб вiдлити таку чайку.

І знову над ним було тiльки небо з рожевими i червоними хмарами.

Оврул лежав у човнi не живий i не мертвий. Течiя принесла його аж до порогiв, де човен перекинувся на бистринi, i тiло художника опинилось у холоднiй водi. Гострий, пекучий бiль в усьому тiлi повернув Оврула до тями. Вiн ухопився за човен, i його понесло на мiлину, але сил не було, щоб стати на ноги, i вiн полiз по кам’янистому дну, тягнучи за собою довбанку.

Вiн вилiз на сухе, пiдтягнув довбанку до берега i заходився шукати в мiлкiй водi черепашок. Вiн висмоктував iх, i йому додавалося сили.

Та бiль не вщухав, i коли Оврул лiг спати на каменi, то навiть увi снi йому було боляче.

На ранок стало Овруловi легше, i вiн, поснiдавши черепашками, опустив човна на воду i поплив за течiею далi…

Невдовзi береги одiйшли далеко налiво i направо, а кругом зостались тiльки вода й небо.

«Значить, це й е початок Великоi солоноi рiки», – подумав Оврул. i спрямував човен до берега.

Недалеко вiд низького берега Оврул побачив крутобокий чорний корабель, що лежае на бiлому пiску. Навколо нього, наче жуки, метушилися люди. Вони всi були чорнобородi i озброенi широкими мiдними мечами.

Люди забивали дерев’яними клепками щiлини у кораблi, а на березi витесували iз стовбура великого ясеня нову щоглу.

Коли Оврул наблизився, чужинцi покинули роботу i обступили його. Вони пояснили на мигах, що буря дуже пошарпала iхнiй корабель, i тепер iм треба швидко полагодити його, щоб плисти додому.

Тодi Оврул попросив тесло i став до стовбура. А чужинцi тiльки головами хитали, дивлячись, як з-пiд Оврулового тесла летить бризками бiла деревина…

Так Оврул познайомився з ахейцями-мореплавцями.