Трагедія гетьмана Мазепи

А трапилось… А-а, бий тебе коцюба, навiть згадувати зайвий раз не хочеться, до чого тодi дожилася панi Кочубеiха…

Був час – не кращий, звiсно, в життi Василя Леонтiйовича, – коли кохана його, у якоi вiн так затишно почувався пiд ii каблуком (не треба було жодного рiшення приймати, все вирiшувала вона, едина), так ось, тодi кохана жiночка його Люба пустилась було… берега. Це ж треба, га? Що втнула. Вiн тодi служив генеральним писарем, «хвiгура, можна сказать» (власне зiзнання), а жiночка Люба (попри все, вона таки йому була любою), так ось, жiночка його люба запила-загуляла.

Чи – загуляла-запила, бiс його розбере. Коли Василь Леонтiйович, службою зайнятий у генеральнiй канцелярii та вiйськовими походами, яких нiколи не бракувало, (сам гетьман – i той з одного походу в iнший мотаеться!) спохватився i вирiшив узятися за жiночку, вона вже було прославилась чи не на весь Батурин. Гульками своiми. Оковиту полюбила – дужче як мужа свого. І почали в них у домi збиратися старшинськi жiнки, такi ж любительки зеленого змiя, як i вона, генерального писаря жона. Поки самi жiнки збиралися, пили-гуляли i навiть перебравши, гопака витинали, ще можна було якось терпiти – перебiсяться, мовляв. Але швидко в них удома – як Василя Леонтiйовича не було в мiстi – на тих гульках козаки почали збиратися. Га? Це ж треба! Так i до содому з гоморрою можна було дiйти, бо п’яна жiнка що завгодно може втнути, коли чоловiка немае вдома, а молодi козаки пiдморгують iй…

Та й приклад уже був – з вищого свiту Гетьманщини.

Дорошенко-гетьман одружився було з родовитою племiнницею самого Богдана Хмельницького. Їi, як i його половину, теж Любою звали. Через якийсь час, тiльки вийшовши за гетьмана та ставши гетьманшею, Люба Павлiвна загуляла-запила. Як виявилося, вона з молодих лiт була небайдужою до зеленого змiя i, поки ii чоловiк перебував у вiйськових походах, пила-гуляла. З нудьги, мабуть. Спершу з жiночками посиденьки влаштовувала. А потiм i з козаками… І таке витворяла, що Дорошенковi аж у похiд доповiли: твоя жона «робить рiзнi злодiйства». Тобто уже зраджуе мужа свого – правда, зраджуе, коли п’яненька, як чiп. Дорошенковi вiд того, що жiночка зраджуе його лише в п’яному виглядi, трохи легше було. Бо вiрив вiн iй дуже.

– Зраджуе, якщо п’яненька, – казав бувало, – бо хiба б тверезою вона таке дозволила собi, га? Вона ж менi вiрна жона. А горiлочка-тума хоч кого зведе з ума.