Без пуття

Де траплялось тiльки переступить через рiвчачок пiд дощовими трубами на тротуарi, вона плигала через його, та ще й з розгоном, неначе коза через перелаз. В парках, де вилась будлi-де стежка на сугорб або горб, вона не виходила вгору, а вибiгала, неначе вилiтала. В театрi в проходах мiж крiслами вона не ходила, а бiгала й нiби пурхала. Завсiди й скрiзь вона крутилась, вертiлася, неначе дзига. Дами так i продражинли ii американською дзигою, а панни дражнили ii паризькою козою. Вона ходила по мiстi й на прогуляння, i в гостi сама як дуже еманципована панна, робила все, що тiльки припадало iй до вподоби, вбиралась чудно, як тiльки хотiла.

На людський поговiр, на осуд суспiльства вона нiтрошки не вважала, бо ставила себе без мiри вище од усiх провiнцiалок i в вiчi смiялася з iх забобонiв.

Усi знайомi загалом поглядали скоса на Настусю, як на трохи навiжену. Тiтки та дядини силкувались направляти ii на добру путь, чiплялись до неi. Але вона смiялась з iх i з iх напутiння таки просто iм в вiчi й кепкувала з iх усiх.

Батько тiльки махнув на неi рукою, як i на ii матiр, бо добре знав незламну, цупку вдачу iх обох… Вона бундючилась i перед своiм батьком i вважала на його, як на грубу й просту людину, як на деспота й варвара.

Павлусь вернувся з-за границi, так само нахапавшись вершечкiв наймоднiшого декадентства в заграничних вищих кружках серед молоднечi. Взагалi Павлусь i Настуся повертались додому готовiсiнькими. Павлусь розторсав собi нерви систематичною гульнею по ночах, алкоголем та романтичними походiнками.

Настуся була зроду iстерична й трохи психопатка, бо перейняла це добро на спадщину од своеi прицуцуватоi мами-морфiнiстки.

Вернувшись з-за границi додому, Настуся в однiеi своеi тiтки стикнулась з Павлусем i познайомилася з ним. Павлусь одразу вразив ii своею надзвичайною красою. Вiн був пишний на диво, рiвний станом, чорнобривий, з таким гарним лицем, неначе воно було намальоване тонким пензлем дуже високого художника.

І чорнi густi брови були нiби вимальованi на високому гладенькому чолi, i виразнi, звивчастi червонi уста були нiби обведенi найтоншим пензлем. Очi карi, яснi, блискучi, вуса довгi, м'якi, як шовк, васильки на висках кучерявi, рожевi вуха, пишний матовий колiр довгобразого виду – усе було нiби намальоване найсвiжiшими фарбами, аж очi вбирало в себе!

Настусю одразу вразила така дивна, художня краса, вразила ii артистичне почування.