Мертвому півню фагот не потрібен

– Але як же це? – розпачливо простогнав Копонешро. – Ви ж нарахували бiльше, анiж я приховав!

– Все чин-чин, не сумнiвайтесь, – «заспокоiв» його Янг-Ол. – На що ж ви сподiвалися? Жартувати з податками треба умiючи, бо iнакше рано чи пiзно цi жарти вилiзуть боком. Ще й так вилiзуть, що не зоглядишся, як опинишся у задницi африканського слона!

Копонешро вiдкинувся на спинку стiльця, задер голову до стелi i знеможено склепив повiки.

Синя прожилка сонноi артерii на його шиi неспокiйно пульсувала, з кутикiв рота продиралося глухе спазматичне хрипiння.

«Даремнi потуги! – хмикнув Янг-Ол. – Хочеш розжалобити? А дудки. Ранiш треба було думати. Вкрав – подiлись, щоб i тобi було добре, i менi не кепсько. А ти що? Тiльки про своi iнтереси дбав! Жлоб, одним словом. Натуральний жлоб’яра. Що ж, доведеться зайнятися твоiм перевихованням, iдiоте!»

– І ото не набридло вам ще стогнати? – гидливо поморщився. – Корчите, звиняйте на словi, дурника. Чи ви, може, розраховуете, що все владнаеться само собою? Ну що ж, помрiйте.

Я бачу, що кашi з вами не звариш, тож робiть собi як знаете, а я вмиваю руки. Вже й так занадто багато часу на вас убив, пора й честь знати. Тiльки майте на увазi, що тепер я й пальцем не поворухну. Викручуйтесь самi, як можете, а мене вашi проблеми бiльше не займають!

– Навiщо ж ви так? – подав благальний голос Копонешро. – Хiба ми не могли б домовитися, так сказать, полюбовно?

– Чого ж нi? Звичайно, можемо, – ствердно кивнув Янг-Ол. – Було б тiльки бажання. Але ваша поведiнка, чесно кажучи, породжуе сумнiв, чи е воно у вас.

– Та е! Є! – поквапився запевнити Копонешро. – Як же iнакше?!

– У такому разi, – лице Янг-Ола осяялось вдоволеною посмiшкою, – я не бачу жодних перепон. Скiльки вам треба часу, щоб зiбрати необхiдну суму?

– Ну… – заметушився Копонешро.

Його все ще не полишала надiя виторгувати бодай яку-небудь поблажку.

– А можна частинами?

Янг-Ол заперечливо мотнув головою.

– Це виключено! Уявiть собi, що ви загнетеся, не розрахувавшись зi мною повнiстю.

Хто менi вiдшкодовуватиме збитки?

– Але ж я не збираюся загинатися! – розпачливо вигукнув Копонешро.

– Хiба я казав, що ви збираетесь? Але все може статися. Вiд смертi нiхто у цьому свiтi не застрахований i нiхто не може знати, коли i де вона його спостигне. Ви ж не можете гарантувати, скажiмо, що не розiб’етеся на своему «Фордi» де-небудь по дорозi в Авкинiврак! Тим паче, що до мене доходили чутки, що ви надто ризиковано водите авто.