Мертвому півню фагот не потрібен

Зрештою, то ваша справа. Хочете ризикувати – ризикуйте. Але я особисто ризикувати своiми доходами не бажаю.

Копонешро схвильовано засовався на стiльцi. Вiд Янг-Олових пророцтв йому зробилося моторошно. В грудях похололо, серце обволiк крижаний панцир.

Янг-Ол же, нi на що не зважаючи, продовжував:

– Я повинен дбати про свое майбутне. Хто його знае, як все обернеться! А раптом народ сказиться i усi поголовно почнуть справно платити податки? Хiба я зможу тодi прожити на свою мiзерну платню? Дзуськи! І що? Прослужити стiльки рокiв, трудитися, як вiл, i не забезпечити собi пристойну старiсть? Нi, я не можу цього допустити.

Тож звиняйте, мiй друже, але задовольнити ваше прохання просто не маю права.

Вiн зробив паузу, аби перевести подих.

– Сподiваюсь, резоннiсть моiх слiв не може викликати у вас заперечень. На мое глибоке переконання, у вас немае пiдстав на мене ображатися. А втiм, чого тiльки не зробиш заради приятеля! Чесно кажучи, я мiг би погодитися на те, щоб дещо пiдкоригувати суму. Шiсть тисяч замiсть восьми вас влаштуе, мiй дорогий Потере?

«Дорогий Потер» мало не очманiв вiд милостивого дарунка долi[27 - Тут Копонешро явно перегнув палицю: Янг-Ол навряд чи заслуговув на те, аби його ототожнювали з Долею.

Та не будемо надто суворими! У поривi щасливоi ейфорii Потер ладен був приписати податковому iнспектору якi завгодно чесноти.].

– О, так! Так! – залепетав, не тямлячись од щастя. – Звiсно! Звiсно, що влаштуе!

– От i славненько! – натхненно вiв далi Янг-Ол. – Я радий, мiй любий друже, що ми нарештi можемо дiйти згоди.

Повiрте, це для мене дуже важливо. Дуже! Не приховуватиму, ви менi завжди були симпатичнi, i коли б мiж нами пробiгла чорна кiшка, менi по-спражньому було б прикро. Надзвичайно прикро! Я собi, мабуть, нiколи цього не простив би. Таким людям, як ми з вами, треба триматися купи. Сьогоднi я вам чимось допоможу, а завтра, дасть бог, i ви менi у чомусь пiдсобите. Це життя, любий Потере, i вiд цього нiкуди не подiтися, не втекти, не сховатися.

– Та ясне дiло, – пiдхопив Копонешро, – життя штука складна i заплутана.

– Нiчого заплутаного якраз i немае! – повчально заперечив Янг-Ол. – Все надзвичайно просто: ти менi – я тобi. Ось i вся премудрiсть. От податковi документи справдi можуть бути дуже навiть заплутаними. Це я вам ручаюсь! Хто-хто, а я цю науку засвоiв досконало. Так при бажаннi можу заплутати, що нiяка ревiзiя нiзащо не докопаеться.

– Дивовижно! – захоплено вигукнув Копонешро, улесливо викочуючи очi.