Вiрус. Науково-фантастична повість

Неймовiрний бiль огорнув тiло Макса i скрикнувши, вiн втратив свiдомiсть. Лев зупинився i розчепивши зуби, випустив здобич на жовту траву, яка одразу змiнила колiр на жовто-червоний. Штовхнувши Макса лапою, тварина сердито загарчала i мiцно стиснувши зуби-лещата на одязi жертви, зробила величезний стрибок. Макс тепер був схожий на безпомiчне кошеня, яке мама-киця переносила у майбутню домiвку…

– Чули?! – крикнув Дмитро, стискаючи в руках рацiю. – Отримав вже гострих вражень! Попереджав я його, щоб не зникав з виду, а вiн знайшов засiдку за камiнням!

– Ось вiн, – вигукнув Степан, вказуючи на сканер.

– Негайно вирушаемо! – вiддав наказ начальник охорони.

Страшно заревли мотори джипiв i машини кинулися в безодню савани. Перестрибуючи через камiння i торуючи шлях у травi, друзi мчали на допомогу.

– Максе! Максе! Не мовчи! Вiдiзвися! – кричав Степан.

– Вiн живий, я знаю, – говорив крiзь зуби Дмитро. Блiдий, наче мрець, вiн мовчки заряджав лазарну рушницю.

– Бачу! – вигукнув Степан, показуючи рукою у далечiнь.

Вiд побаченого всiм стало моторошно. Лев, мiцно тримаючи в зубах мисливця, який сам перетворився на жертву, стрибав через камiння i бiг до чагарникiв. Ця картина вразила всiх ще й тим, що лев бiг легко не вiдчуваючи ваги людини.

– Живий чи мертвий? – запитав сам себе Дмитро i не бажаючи шукати вiдповiдь, щiльно притиснув до плеча рушницю, прицiлюючись. – Живий, – несподiвано прошепотiв вiн, на мить опустивши зброю.

Тiло Макса здригалося, наче в шалених перегонах. Голова гудiла i вiн не мiг зрозумiти, що з ним вiдбуваеться. Вiдчуваючи гострий бiль, розплющив очi i побачив як пiд ним кудись зникала земля. Вiн прохрипiв, намагаючись пiдняти голову i раптом помiтив над собою морду лева. Цiеi митi все довкола закрутилося у шаленому танцi i вiн почув пострiл…

– Помер? – Дмитро благаюче дивився на Степана, який нахилився над тiлом Макса.

Лiкар мовчав, напружено стиснувши губи, i тримаючи друга за руку, шукав пульс.

– Буде жити, – нарештi сказав Степан, зiтхнувши з полегшенням i дiставши зi своеi сумки шприц та ампулу, зробив укол. – Везунчик наш Макс, – додав вiн, намагаючись посмiхнутися. – Вчасно втратив свiдомiсть, от лев i вирiшив, що здобич померла i ii можна тягти в нору. У тварини зiграв природнiй iнстинкт мисливця.