Втікачі

Хоча у нього цей показник був у декiлька разiв меншим, все ж його мучила совiсть, що не все вдалося передбачити, не у всьому переконати хворого i його рiдних. Ось саме у такi моменти поразок i хотiлося тихоi, спокiйноi адмiнiстративноi роботи, коли б ти нi за що не вiдповiдав. А ще дружина пиляла, бо iй остаточно набридли його нiчнi чергування, такi ж нiчнi дзвiнки до нього i вiд нього. «Ти про своiх психiв дбаеш бiльше, нiж про мене!» – казала вона спересердя, а вiн навiть не заперечував, бо це була iстинна правда.

З дружиною все в порядку, вона, слава Богу, не хворiе, мае престижну роботу, колишне кохання до неi давно минуло, залишилася звичка пристойно ставитися до неi, давнi ii пiдозри у його невiрностi вже минули, та й для цього тепер не було жодних пiдстав. А його хворi – це особливi люди, яких вiн, не пiдозрюючи цього, любив. Вони вже нiколи не будуть здоровими, але вiн мае хист i талант зробити iх щасливiшими, аби вони i iхнi рiднi не вiдчували себе ущербними. Звичайно, бiльша частина його думок не про дружину, про яку вiн забувае, як тiльки виходить iз квартири, i упродовж дня про неi не згадуе, якщо тiльки вона не зателефонуе сама i не нагадае про свое iснування, – а саме про них, його пацiентiв, з якими вiн поводиться, як зi здоровими людьми, i не лише через увiчливiсть, вроджену iнтелiгентнiсть чи якiсь там набутi докторськi штучки, що мали би допомагати у лiкуваннi, а тому, що справдi вважае iх не бiльше хворими, нiж тих, хто не потрапив до цього суворого закладу. Просто комусь у цьому життi таланить, а комусь нi, хоча шизофренiя дрiмае в кожному, очiкуючи слушноi нагоди, аби виявити себе, заявити на повний голос. Це як у лотереi навпаки, коли щасливчики стають пацiентами психушки. Втiм, у цю лотерею здатен виграти кожен, i нiхто не застрахований вiд цiеi божественноi хвороби, адже недаремно божевiльний чи божевiльна – одного кореня з Богом, хоча це, напевно, насмiшка людей, якi не вiрять нi у Господа, нi у Диявола. Вiн ще у студентськi роки задумувався над цим парадоксом, чому Бог мiтить таких людей? Вiдбирае собi контингент у Царство Боже, щоби легше було ними керувати? Чи, потрапляючи у Царство Боже, своерiдне задзеркалля нашоi душi, людина виправляеться i стае такою, як треба, а, навпаки, тi, кого ми вважаемо нормальними в цьому життi, божеволiють, переходячи межу потойбiччя? Взагалi вiд смертi, переходу до iншого стану iснування, можна збожеволiти.