Вендета по-українськи

Оченятами як блисне, одразу мороз по шкiрi та думки грiшнi у голову шугають… Гарна як квiтка, як ружа. Засiкла з Галею. «А я, пане Миколо, видiла, як ви коханку приводили, коли панi Мар’яни вдома не було». Треба буде з нею якось делiкатно поговорити, бо не дай Боже, iнформацiя до Мар’яни дiйде! Це тодi, коли вона з тим довготелесим бевзнем у коридорi обiймалася. Настрашила Галю, бажання вiдбила. У той вечiр так нiчого й не вийшло, хоч i шампанське було, i цукерки»…

Нарештi пiд’iхала маршрутка, що курсувала до мотозаводу.

Барбiрош ледь запхався всередину.

– До драмтеатру! – оголосив водiй. – Тiльки до центру! Авто несправне. Чекайте наступноi машини.

Микола чекати не захотiв i вирiшив доiхати до центру, а там пересiсти на iншу.

Маршрутка тягнулася довго, часто зупинялася, щось клацало в коробцi передач, мабуть, i справдi авто було несправне. Пасажири жваво обговорювали подiю.

– А чули, людоньки, що трапилося? Депутата Богдана Штима сеi ночi зарiзали! Геть-чисто скололи i ограбили.

Все забрали: годинника, грошi, пальто зняли, i мешти, i костюм новий, американський.

– Страшно увечерi на вулицю вийти! Грабують, убивають!

– Мафiя прибрала, цi коти ненажерливi, що народ до нитки обдерли! Забагато горнув до себе i з ними не дiлився!

– То москалiв робота! Хочуть усе до рук загребти! Економiчний зашморг накинути, а Штим поперек дороги став.

– Тиждень тому ще по телевiзору виступав, критикував владу, його й забили, бо про дачi й вiлли для начальства згадав.

– Що ви, панi, таке мовите?! Вiн сказав жартома: якщо до влади прийдуть комунiсти, то дачi й вiлли повiдбирають, але дешевоi ковбаси все одно вже не буде.

– Яка там ковбаса, коли пенсiя така мiзерна! Я хлiбину куплю i по скибочцi дiлю: снiданок, обiд, вечеря…

Маршрутка зупинилася. Барбiрош вийшов. Знову потягнувся до кишенi за цигаркою, дiстав порожню пачку «Прими», зiм’яв i кинув до урни. Кортiло палити. Озирнувся довкола, прицiлюючись, у кого б стрiльнути цигарку, i раптом згадав про долари.

«Чи не помiняти одну купюру та й купити пачку iмпортних? В обмiнному пунктi або у котрогось iз хлопцiв, що бiля входу продтоварного ринку стовбичать? – подумав вiн. – Заодно перевiрю, справжнi бакси чи фальшивi. Врештi-решт, не обов’язково всi долари вiддавати. Мiлiцiя не збiднiе, якщо замiсть десяти тисяч – дев’ять поверну. Нехай подякують, що й тi вiддаю. Можу i взагалi не дати.