Невдаха

Настрiй був зiпсований Ольжин приiзд, балачка про буровикiв. В душi заворушилися згадки. Неприемнi згадки, наче холодний густий туман, заполонили свiдомiсть. Невдаха, невдаха… Нi, невдахою себе я не вважаю. Чому ж тодi усе полетiло шкереберть?

2

Перше, що вiдчув, коли вийшов з кабiнету шефа – полегшення. Наче тягар скинув з плiч. Дихати стало легше, прудкiше опрацювала думка. Як-не-як, переживав, хвилювався. Могло бути й гiрше. Як я тодi показався б на очi Ользi, якби шеф сказав писати заяву на звiльнення? Про догани вона нiчого не знае, гадае, якщо чоловiк працюе день i нiч, у вихiднi викликають на роботу першого, то цiнують його, як вкрай потрiбного для виробництва спецiалiста.

Таких не звiльняють, таким дають премii, грамоти, фото вiшають на дошку пошани, такi швидко крокують угору по службових шаблях. Правда, не в нашому управлiннi. У нас крокувати вгору надзвичайно важко. Будь ти здiбним, розумним, сумлiнним, але якщо не з оточення шефа, не кум, брат, сват Івана Івановича, чи Петра Петровича, то процес сходження для тебе надовго припиняеться. Дослужишся до старшого iнженера чи начальника змiни – гора. Далi – стоп, бiг на мiсцi, повторення пройденого. А, не дай Боже, спiткнешся, то так i будеш працювати до пенсii, нiхто про тебе не згадае, нiхто не простягне руку. Та й нащо начальниковi тримати бiля себе здiбну, розумну людину? Яка б мислила iнакше, мала свою думну i прагнула повернути колесо виробничого механiзму в iнший вiд шефа бiк? Небезпечно, краще отих iнiцiативних та совiсних тримати на вiддалi.

Важко також влаштуватись до нас на роботу. Робiтником – будь ласка, а iнженером… Влаштовувався вiсiм рокiв тому, знаю.

Вiдпрацювали ми з Ольгою п'ять рокiв на Крайнiй Пiвночi пiсля закiнчення iнституту, вирiшили перебратись на материк. Іванка росла в дiда i баби, сповнилось iй чотири роки, Ольга без доньки страшенно сумувала, сказала твердо: все, досить, бiльше на Пiвнiч не поiду. Пiшов я шукати роботу в управлiння бурових робiт, де якраз розширяли штати, випадково довiдався.

– Цибрак Іван Миколайович, працювали бурильником, майстром, старшим iнженером, начальником змiни, – гортав мою трудову книжку тодiшнiй головний iнженер Сидорак, – щось прiзвище ваше знайоме… Чи не ваш родич працюе в обкомi партii?

– Нi, то однофамiлець, – чесно зiзнався. – Я – не тутешнiй, дружина моя з мiсцевих.

– А батьки ii хто?

– Тато працюе на заводi, мати – домогосподарка.