Гріхи батьків

 – Останне, чого хоче Гiтлер, – це розпочати вiйну з янкi, лише тому, що один iз його човнiв потопив американський пасажирський корабель.

– А чи тобi вiдомо, коли «Зiрка Канзасу» найближчим часом повернеться до Бристоля?

– Нi. Але це можна хутко з’ясувати.

Старигань пiднявся з крiсла i повiльно пiдiйшов до свого столу. Вiн узявся гортати сторiнку за сторiнкою щомiсячного розкладу швартування.

– Ага, ось воно! – сказав вiн нарештi. – Корабель вiдбувае з Нью-Йорка за чотири тижнi, а в Бристолi його очiкують п’ятнадцятого листопада.

Якщо сподiваешся контактувати з кимось на борту, попереджаю, що стоянка буде недовгою, оскiльки це мiсце, де вiн буде надзвичайно вразливий.

– А мене пустять на корабель?

– Нi, якщо ти не член екiпажу i не шукаеш роботу. Вiдверто кажучи, я не бачу тебе в ролi матроса або стюардеси.

– А як я тодi зможу побачити доктора Воллеса?

– Доведеться просто зачекати на пристанi, сподiваючись, що вiн зiйде на берег. Майже всi це роблять пiсля тижневого плавання. Тож якщо вiн на кораблi – я впевнений, що ти його спiймаеш.

Але не забувай, Еммо: вже рiк минув вiдтодi, як Гаррi помер, тож Воллес може бiльше не бути iхнiм лiкарем.

Емма закусила губу.

– Але якщо захочеш, аби я влаштував тобi приватну зустрiч iз капiтаном, я був би тiльки радий…

– Нi-нi! – заперечила Емма. – Це не настiльки важливо.

– Якщо передумаеш, – почав було сер Волтер, раптом второпавши, наскiльки це важливо для Емми.

– Дякую, не треба, дiдусю, – сказала вона пiдводячись. – Спасибi за те, що витратив на мене стiльки свого часу.

– Не так уже й багато, – спростував старигань. – Я лише хочу, щоби ти заiжджала до мене частiше. Й обов’язково привези iз собою Себастьяна наступного разу, – додав вiн, проводжаючи гостю до дверей.

У сера Волтера бiльше не залишилося сумнiвiв, чому саме його онука приiздила до нього.

?

У салонi автiвки, що поверталася до садиби, Емма згадувала одне речення, що врiзалося iй у пам’ять. Вона програвала цi слова знову й знову, немов грамофонна голка, що застрягла на платiвцi.

Пiсля повернення додому вона зайшла до Себастьяна в дитячу кiмнату. Йому довелося злазити зi свого коника-гойдалки, але до того малюк пролив трохи слiз. Пiсля обiду вiн згорнувся клубочком, як задоволене кошеня, i мiцно заснув. Нянька вклала його спати. Емма викликала водiя.

– Я хочу повернутись у Бристоль, Гадсоне.

– Куди саме, панно?

– До «Гранд-готелю».

?

– І що ти хочеш, щоби я зробила? – запитала Мейзi.