Гріхи батьків

– Мертон-стрит, – повторив водiй, мабуть, це було едине, що вiн уторопав.

– Правильно, – пiдтвердила Емма.

– Чому не було сказати так першого разу?

Водiй рушив i бiльше не патякав, доки не висадив свою пасажирку бiля будiвлi з червоноi цегли, над якою трiпотiв прапорець iз написом «Готель «Мейфлавер».

– Це коштуе сорок центiв, – сказав шофер, а сигарета пiдскакувала то вгору, то вниз при кожному словi.

Емма оплатила вартiсть проiзду iз зароблених грошей, якi отримала за працю на кораблi. Пiсля реестрацii в готелi вона пiднялася лiфтом на четвертий поверх i подалася безпосередньо до свого номера.

Перше, що вона зробила, – роздягнулася та наповнила собi гарячу ванну.

Коли ж вона неохоче вибралася з неi, то витерлася великим пухнастим рушником, одягнулася у скромне, як iй здалося, плаття i повернулася на перший поверх. Вона почувалася майже людиною.

Емма знайшла тихий столик у кутку готельного кафетерiю i замовила собi горнятко чаю – вони й не чули про «Ірл грей», – а про замовлений клубний сандвiч не чула ранiше вона.

Поки вiдвiдувачка чекала, щоб iй подали чай, вона взялася виписувати довгий перелiк запитань на паперовiй серветцi, сподiваючись, що на Мертон-стрит, сорок шiсть знайдеться хтось, готовий вiдповiсти на них.

Як тiльки вона пiдписала чек – ще одне нове слово, – Емма попросила адмiнiстратора пiдказати iй маршрут до Мертон-стрит. Три квартали на пiвнiч, два квартали на захiд, як iй сказали. Жiнка й не пiдозрювала, що кожен ньюйоркець мае вбудований компас.

Емма насолоджувалася прогулянкою, кiлька разiв зупиняючись, аби помилуватися вiтринами, наповненими товарами, яких вона зроду не бачила в Бристолi. Дiвчина опинилася бiля потрiбноi багатоповерхiвки вiдразу ж пiсля полудня, не знаючи, що й робити, якщо панi Тiббет не виявиться вдома.

Ошатно одягнений швейцар привiтався й вiдчинив iй дверi.

– Чим можу служити?

– Я прийшла до панi Тiббет, – заявила Емма, намагаючись виглядати так, нiби ii чекали.

– Квартира тридцять один на третьому поверсi, – пiдказав службовець, торкаючись краю кашкета.

Це було правдою: англiйський акцент, здавалося, вiдмикав усi дверi.

Коли лiфт повiльно пiд’iхав до третього поверху, Емма повторила про себе кiлька фраз, якi, як вона сподiвалася, вiдчинять ще однi дверi. Коли лiфт зупинився, вона вiдсунула решiтку, вийшла в коридор i подалася шукати тридцять першу квартиру. У дверi Тiббетiв був вмонтований скляний кружечок, який нагадував Еммi око Циклопа.