Людиною він був

* * *

Командир пiдiйшов до вiкна й спостерiгав, як два гелiкоптери «Пума» пролетiли над його кабiнетом i попрямували на пiвдень. Вiн мiряв кроками кiмнату, час вiд часу зиркаючи на годинник. Людина дii, вiн народився не для того, щоб залишатися простим глядачем, хоча й неохоче визнавав, що у тридцять дев’ять рокiв уже був занадто старий для таемних операцiй. «I служать також тi, якi стоять в чеканнi»[2 - Джон Мiльтон. На свою слiпоту. Переклад Михайла Ореста.].

Коли ж нарештi минуло десять хвилин, вiн повернувся до вiкна, але довелося чекати ще три хвилини, перш нiж вiн помiтив гелiкоптер, що спускався крiзь хмари.

Вiн зачекав iще кiлька секунд, перш нiж дозволити собi розтиснути пальцi, бо якби не з’явився другий гелiкоптер, це означало б, що операцiя провалилася. Вказiвки з Лондона не могли бути ще чiткiшими. Якби жiнка була мертва, ii тiло мали перевезти до Труро й помiстити у приватний шпиталь, де третя команда вже отримала своi вказiвки. Якби вона вижила, ii слiд було вiдправити до Лондона, де нею заопiкуеться четверта команда. Командир не знав, яке вони отримали завдання, i навiть уявлення не мав, хто ця жiнка; у нього не було повноважень, щоб отримати таку

iнформацiю.

Коли гелiкоптер приземлився, командир усе ще залишався на мiсцi. Дверi вiдчинилися, звiдти вистрибнув лейтенант, зiгнувшись навпiл, коли ще обертався несучий гвинт. Вiн пробiг кiлька ярдiв, перш нiж випростатися, а коли побачив полковника, який стояв бiля вiкна, показав йому великi пальцi.

Командир зiтхнув iз полегшенням, повернувся до свого столу й зателефонував за номером, вказаним у нотатнику. Це був другий i останнiй раз, коли вiн розмовляв iз секретарем Кабiнету

Мiнiстрiв.

– Полковник Доус, сер.

– Доброго вечора, полковнику, – вiдгукнувся сер Алан.

– Операцiю «Пустирник» завершено успiшно, сер. «Пума-один» повернулася на базу. «Пума-два» – на шляху додому.

* * *

– Спасибi, – подякував сер Алан i поклав слухавку.

Не можна було втрачати жодноi хвилини. Його наступний вiдвiдувач мiг з’явитися будь-якоi хвилини. Нiби наврочив, бо дверi вiдчинилися i його секретарка оголосила:

– Лорд Беррiнгтон.

– Джайлзе, – сказав сер Алан, пiдводячись з-за столу i тиснучи руку своему гостю. – Чи можу запропонувати вам чаю або кави?

– Нi, дякую, – вiдмовився Джайлз, його цiкавило лише одне: з’ясувати, чому секретар Кабiнету Мiнiстрiв так термiново хотiв його бачити.