Лише час підкаже

 – А ви?

Уперше Старий Джек завагався, перш нiж вiдповiсти на запитання Гаррi. Вiн просто сидiв i мовчав.

– Менi шкода, пане Коломазь, – сказав Гаррi. – Менi не варто було пхати носа, куди не треба.

– Нi-нi, – заперечив Старий Джек. – Просто мене про це не питали вже багато рокiв.

Вiн замовк i розкрив долоню, на якiй лежали шiсть пенсiв. Гаррi взяв маленьку срiбну монетку i куснув ii, бо бачив, як це робить його дядько.

– Дякую, – сказав вiн перед тим, як сховати скарб до кишенi.

– Пiдiть i купiть собi риби та картоплi у портовiй кафешцi, але не кажiть своему дядьковi, бо вiн запитае, звiдки взялися грошi.

Насправдi Гаррi зроду нiчого не казав дядьковi про Старого Джека. Якось почув, як Стен розповiдав його мамi:

– Того бовдура давно треба замкнути.

Хлопець запитав у панни Мандей, хто такий бовдур, бо не змiг знайти цього слова у словнику, а коли вона пояснила, то вiн уперше второпав, наскiльки дурним був його дядько Стен.

– Не обов’язково дурний, – зауважила панна Мандей, – просто погано поiнформований, а тому упереджений.

 – Не сумнiваюся, Гаррi, – додала вона, – що у своему життi ти зустрiнеш iще багато таких чоловiкiв, i дехто з них займатиме набагато вище становище, нiж твiй дядько.

3

Мейзi зачекала, доки не почула, як зачиняються вхiднi дверi, аби переконатися, що Стен уже пiшов на роботу, вiдтак оголосила:

– Менi запропонували працювати офiцiанткою у «Королiвському готелi».

Нiхто з тих, хто сидiв за столом, не озвався, бо розмови пiд час снiданку мали вiдбуватися за звичною схемою i нiкого не заскочувати зненацька.

У Гаррi виник добрий десяток запитань, якi вiн не хотiв ставити, позаяк чекав, що спершу свое слово скаже бабуся. А вона зосереджено наливала собi iще одне горнятко чаю, нiби й не почула, що сказала донька.

– Хтось iз вас скаже хоч щось? – поцiкавилася Мейзi.

– Я навiть не знав, що ти шукаеш iншу роботу, – наважився Гаррi.

– Я й не шукала, – зiзналася жiнка. – Але минулого тижня пан Фремптон, управитель «Королiвського готелю», зайшов до «Тiллi» на каву.

Вiн приходив iще кiлька разiв i кiнець кiнцем запропонував менi роботу!

– Я думала, що тобi подобаеться в цукернi, – зауважила бабуся, нарештi приеднавшись до бесiди. – Зрештою, панна Тiллi добре платить, а час…

– Менi подобаеться, – визнала мама Гаррi, – але пан Фремптон пропонуе менi п’ять фунтiв на тиждень i половину всiх чайових. Я могла б приносити додому шiсть фунтiв щоп’ятницi.

У бабусi вiдвисла щелепа.