Лише час підкаже

Батьки тиснули синам руки, а матерi, загорненi в хутра, обiймали свое потомство перед тим, як клюнути iх у щоку, як пташки, неохоче змушенi визнати, що iхнi пташенята мусять вилiтати з гнiзда.

Гаррi не хотiв, щоб мати цiлувала його перед iншими хлопцями, тому вiдпустив ii руку ще за п’ятдесят ярдiв вiд ворiт. Мейзi, вiдчуваючи незручнiсть сина, нахилилася та швидко поцiлувала його в чоло.

– Удачi, Гаррi! Зроби так, аби ми всi пишалися тобою.

– Прощавай, мамо, – сказав пiдлiток, стримуючи сльози.

Мейзi обернулася i пiшла назад схилом, а сльози заливали iй щоки.

Гаррi ступив уперед, згадуючи розповiдь дядька про те, як вiн вискакував iз шанцiв бiля Іпру, кидаючись у бiк ворожих позицiй. «Нiколи не озирайся, iнакше ти мрець».

Та Гаррi хотiлося озирнутися, але вiн знав, що коли це зробить, то чкурне, доки не опиниться в безпецi у трамваi. Вiн стиснув зуби i продовжував iти.

– Як минули вакацii, друзяко? – питав один хлопець iншого.

– Чудово, – вiдказував той. – Батечко водив мене до «Лордз»[9 - «Лордз крикет раунд», скорочено «Лордз» – стадiон для крикету, вiдкритий 1814 року.] на матч унiверситетськоi команди.

Гаррi замислився, чи був «Лордз» церквою, а якщо так, то який матч може вiдбуватися в церквi?

Вiн рiшуче ступив у шкiльнi ворота i зупинився, коли побачив чоловiка, котрий стояв у дверях школи з планшетом у руках.

– А ви хто, юначе? – запитав вiн, привiтно всмiхаючись.

– Гаррi Клiфтон, сер, – назвався пiдлiток i пiдняв кепку так, як його навчав пан Голкомб, коли розповiдав, як мають поводитися джентльмени або ледi.

– Клiфтон, – повторив чоловiк i провiв пальцем по довгому списку iмен. – Ага, е.

Вiн поставив галочку поряд iз iм’ям Гаррi.

– Перший курс, хорист. Вiтаю i ласкаво просимо до школи Святого Беди. Я пан Фробiшер, ваш керiвник, а це – Школа Фробiшера. Залиште свою валiзу в фойе, староста вiдведе вас до трапезноi, де я буду звертатися до всiх новакiв перед вечерею.

Гаррi зроду ранiше не вечеряв. Чай завжди був останнiм прийомом iжi в господарствi Клiфтонiв, перш нiж лягати до лiжка, коли стемнiе. Електрика ще не дiсталася до Стiлл-Гаус-лейн, а коштiв, якi можна було б витрачати на свiчки, завжди бракувало.

– Дякую, сер, – вклонився Гаррi, перш нiж переступити порiг великого фойе, стiни якого були обшитi дерев’яними панелями.