Лише час підкаже

Але впевнений, що ви не зможете сказати, хто розбив сад. Даю пiдказку: це сталося пiзнiше, нiж спорудження будинку.

– Я чув про одного видатного садiвника, – сказав Гаррi, все ще оглядаючи будинок. – Умiльця Брауна[14 - Ланселот Браун (1715–1783), на прiзвисько «Умiлець Браун» – англiйський ландшафтний архiтектор, найвiдомiший представник системи англiйського парку, яка панувала в Європi до середини XIX ст. Вiддавав перевагу «природним» ставкам, насипам, газонам, гармонiйно роздiленим скупченням дерев.

].

– Ось чому ми його вибрали, – зауважив Джайлз, – просто для того, щоб моi друзi почули про нього через двiстi рокiв.

Гаррi i Дiкiнс засмiялися, автiвка зупинилася перед триповерховим особняком, збудованим iз золотистого котсволдського каменю. Джайлз вистрибнув iз салону iще до того, як водiй встиг вiдчинити заднi дверцята. Вiн збiг сходами, випередивши двох своiх не таких прудких друзiв.

Вхiднi дверi вiдчинили задовго до того, як Джайлз досяг горiшньоi сходинки, i якийсь високий чоловiк в елегантному довгому чорному пiджаку з чорною краваткою i смугастих штанях вклонився, коли молодий господар промчав повз нього.

– З днем народження, пане Джайлз! – привiтав вiн.

– Дякую, Дженкiнсе. Гайда, хлопцi! – вигукнув Джайлз i зник у будинку.

Мажордом вiдчинив дверi ширше, щоб дозволити Гаррi та Дiкiнсу наслiдувати приклад товариша.

Щойно Гаррi увiйшов досередини, то зупинився, заворожений портретом стариганя, який, здавалося, свердлив гостя своiм поглядом.

Джайлз успадкував вiд дiдугана схожий на дзьоб нiс, яскраво-блакитнi очi та квадратну щелепу. Гаррi озирнувся, щоб поглянути й на iншi портрети, що прикрашали стiни. Єдинi картини, якi вiн ранiше бачив, були репродукцiями в книжках: «Мона Лiза», «Кавалер, що смiеться» i «Нiчна варта». Вiн роздивлявся пейзаж художника, якого називали Констеблем[15 - Джон Констебл (1776–1837) – англiйський живописець, один iз найталановитiших пейзажистiв Англii та Захiдноi Європи. Його творчiсть вплинула на французьких романтикiв, художникiв барбiзонськоi школи й iмпресiонiстiв.], коли до зали увiйшла жiнка, одяг якоi Гаррi мiг назвати лише балетним.

– З днем народження, мiй любий, – сказала вона.

– Дякую, мамо, – вiдгукнувся Джайлз, коли та нахилилася, щоб поцiлувати його.

Вперше Гаррi мiг бачити, як бентежиться його приятель.

– Це двое моiх найкращих друзiв, Гаррi та Дiкiнс.