Лише час підкаже

* * *

Гаррi без великого бажання чекав канiкули; не лише тому, що запитував себе, чи побачить вiн iще Джайлза, а й тому, що це означало повернутися до будинку номер двадцять сiм на Стiлл-Гаус-лейн i знову дiлити кiмнату з дядьком Стеном, який усе частiше повертався додому п’яний як чiп.

Провiвши вечiр за перегляданням своiх старих екзаменацiйних робiт, Гаррi лягав у лiжко близько десятоi. Вiн швидко засинав, десь пiсля опiвночi його будив дядько Стен, який нерiдко бував такий захмелiлий, що навiть не мiг знайти власного лiжка.

Звук того, як Стен намагався дзюрити в горщик, не завжди потрапляючи куди слiд, був чимось, що залишилося в пам’ятi Гаррi до кiнця життя.

Щойно Стен падав на свое лiжко – вiн рiдко коли намагався роздягнутися – Гаррi пробував засинати знову, але його часто будило гучне п’яне хропiння. Вiн мрiяв повернутися до школи Святого Беди, де дiлив спальню з двадцятьма дев’ятьма iншими хлопцями.

Гаррi все ще сподiвався, що Стен якоiсь митi може викрити якiсь деталi смертi його батька, але бiльшу частину свого часу той був такий неадекватний, що не мiг вiдповiсти навiть на найпростiше запитання.

В одному з рiдкiсних випадкiв, коли чоловiк був достатньо тверезим, аби спiлкуватися, вiн порадив Гаррi йти до дiдька i попередив, що якщо знову торкнеться цiеi теми, вiн його вiддухопелить.

Єдиним позитивним моментом дiлити кiмнату з дядьком Стеном було те, що Гаррi не мав жодного шансу запiзнитися на розповсюдження газет.

Днi Гаррi на Стiлл-Гаус-лейн набули добре впорядкованоi процедури: пiдйом о п’ятiй, один тост на снiданок – вiн бiльше не вилизував миску пiсля свого дядька; поява в газетному кiоску пана Дiкiнса о шостiй, складання примiрникiв у правильному порядку i потiм доставка iх.

Уся процедура займала близько двох годин, дозволяючи йому повернутися додому вчасно на горнятко чаю з мамою, перш нiж вона виходила на роботу. Близько восьмоi тридцять Гаррi вирушав до бiблiотеки, де зустрiчався з Дiкiнсом, який завжди сидiв на горiшнiй сходинцi, чекаючи, поки хтось вiдiмкне дверi.

У другiй половинi дня Гаррi вiдвiдував репетицiю хору в церквi Святоi Марii у Редклiффi, що було частиною його зобов’язань перед школою Святого Беди. Вiн зроду не вважав це обов’язком, адже дуже любив спiвати. Правду кажучи, вiн не раз шепотiв: «Будь ласка, Боже, коли мiй голос зламаеться, дозволь менi стати тенором, i я бiльше нiколи не буду просити в Тебе нiчого iншого».