Могутніше за меч

Раффертi виiхав зi складу, зачинив дверi й рушив у бiк Хiтроу, щоб приеднатися до iнших вранiшнiх таксистiв.

Вони вже були за кiлька миль вiд летовища, коли Мартiнес знову повернувся у цей свiт. Водiй спостерiгав у дзеркало заднього виду, як до його пасажира повертаеться свiдомiсть. Мартiнес кiлька разiв поморгав i задивився у вiкно, щоб побачити, як повз них мчать ряди примiських будинкiв. Коли ж почав усвiдомлювати ситуацiю, вiн нахилився вперед i виблював на задне сидiння. Колега Раффертi не зрадiе.

Урештi-решт, дон Педро зумiв випростатися. Вiн учепився обома руками за край сидiння й втупився у свого ката. Що змусило його передумати? Можливо, вiн i не змiнив свого намiру. Може, змiнилося лише мiсце страти. Дон Педро з полегшенням вдивлявся вперед, сподiваючись, що йому ще дадуть шанс врятуватися, але болiсно усвiдомлював, що пiдозрiлi очi Раффертi кожнi кiлька секунд спостерiгають за ним у дзеркалi заднього виду.

Раффертi повернув з головноi дороги й попрямував за знаками до цiлодобовоi автостоянки.

Вiн пiд’iхав до горiшнього рiвня й припаркувався у дальньому кутку. Вийшов iз автiвки, вiдкрив багажник i розстебнув дорожню торбу, знову насолодившись виглядом акуратних пачок нових п’ятифунтових банкнот. Вiн хотiв би забрати готiвку собi для справи, але не мiг ризикувати попастися з такою купою грошей – усе ж багато зайвих очей пильно спостерiгали за кожним рейсом до Белфаста.

Ірландець витягнув iз торби аргентинський паспорт разом iз квитком в один бiк у першому класi до Буенос-Айреса та десятьма фунтами готiвкою, а замiсть них поклав револьвер та ще дещо, щоб його iз цим не спiймали.

Замкнув багажник, вiдчинив водiйськi дверi та поклав ключi з квитком на паркування пiд сидiння, щоб його колега знайшов iх пiзнiше того ранку. Потiм вiдчинив заднi дверцята й вiдступив, аби дозволити Мартiнесу вибратися назовнi, але той не ворушився. Чи збирався вiн дати драпака? Нi, якщо цiнуе свое життя. Зрештою, вiн же не знав, що водiй уже неозброений.

Раффертi мiцно схопив Мартiнеса за лiкоть, витягнув його з автiвки й вiдвiв до найближчого виходу. Коли вони спускалися сходами, двое чоловiкiв пройшли повз. Раффертi не звернув на них увагу.

Простуючи до будiвлi термiналу, вони не розмовляли. Коли дiйшли до зали, Раффертi вручив Мартiнесу паспорт, квиток i двi п’ятифунтових банкноти.

– А решта? – пробурмотiв дон Педро. – Адже вашi колеги, вочевидь, не змогли потопити «Бекiнгем».